У курортному містечку Евіан, що на межі Франції та Швейцарії, завершився 52-й саміт «великої сімки».
На перший погляд, він не мав особливих відмінностей від попередніх. Дійсно, якщо порівняти з першою участю Росії у зустрічі провідних демократій світу 1994 року або формальною трансформацією G7 у G8 на саміті у Денвері, Колорадо, 1997 року, кардинальних змін формат саміту не зазнав. Саме у 1994 році було підписано Будапештський меморандум, а 1997 року Росія та Китай вперше висловили в ООН своє бачення «багатополярного світу», але Білл Клінтон залишався послідовним у своїх помилкових уявленнях щодо Росії.
Цього разу саміт, який востаннє проводив Емманюель Макрон, супроводжувався лише заявами Дональда Трампа (без наслідків), що Росію слід було б повернути до «сімки» і що її виключення «було великою помилкою». Макрон, у свою чергу, висловлював ідею про запрошення Китаю. ЗМІ повідомляють, що він з цього питання радився з канцлером ФРН Фрідріхом Мерцем, який його підтримав, а потім з прем’єр-міністром Японії Санае Такаїчі, яка висловила серйозні застереження. В результаті почесними гостями стали традиційно Індія, Південна Корея та Бразилія, а також ОАЕ, Катар, Кенія, Єгипет і вперше — Сирія. Саудівська Аравія була запрошена, але від участі відмовилась.
«Я хотів би, щоб ви знали: ми з вами у цьому на довгий строк». Ні, ці слова не були адресовані президенту України, який уже не вперше брав участь у саміті «сімки». Такі слова супроводжували зусилля Білла Клінтона із залучення Росії до клубу демократій, які завершилися провалом 2014 року через окупацію Криму. Ні перша, ні друга чеченські війни, ані навіть окупація частини Грузії не змусили тодішніх світових лідерів зрозуміти ситуацію. Крим став занадто великою ціною для початку процесу просвітлення. Тим більше дивно, що цього разу не лише у політичних колах, а й на експертному рівні серйозно обговорювалося питання участі КНР. І це при тому, що питання протидії економічному шантажу КНР та його агресивним діям у Східній Азії були в центрі обговорення разом з Іраном і Україною. Звичайно, Китай є однією з двох провідних економічних і військових сил, які формують геополітичний ландшафт світу, але важко уявити, яким був би контекст дискусій у разі присутності за столом Сі Цзіньпіна.
Інтригою зустрічі в Евіані була також участь Дональда Трампа. Його стосунки з Емманюелем Макроном важко назвати конструктивними. Напередодні саміту президент США заявив представникам ЗМІ, що буде змушений ввести 100% мито на французькі вина та шампанське як покарання за запроваджений 3% податок на прибуток американських ІТ-гігантів, отриманих від бізнесу у Франції. Для Парижа рішення про мито на продукцію виноробства стало б дуже болючим, оскільки ринок США становить 20% світового ринку для французьких вин і оцінюється у 2 млрд доларів. Отже, сама участь Трампа і те, що він не залишив саміт достроково, вже можна вважати перемогою французької сторони. Чи стануть погрози Трампа реальністю, поки що невідомо.
Попри очікування, дискусії навколо проблеми Ірану та підтримки України відбулися досить конструктивно. Трамп прибув до Франції з певним рішенням щодо Ірану (відповідну угоду буде підписано після саміту «сімки» вже у Швейцарії), яке всі вітали. Перекрита Ормузька протока завдала значної шкоди світовим ринкам нафти, і країни G7 висловили готовність допомагати з розмінуванням морських торговельних шляхів та дотриманням режиму судноплавства. Проте залишається незрозумілим, чи ця угода діятиме лише два місяці, після чого Іран стягуватиме плату за проходження танкерів, чи буде створено фонд відшкодування збитків Ірану у розмірі 300 млрд доларів, і хто саме за це платитиме, чи відмовиться Іран від ядерної програми остаточно і назавжди, або ж просто відбудеться заморожування статусу-кво. З обох боків лунають різні заяви, і потрібен час, аби переконатися, що чергове припинення війни є справжнім, а не уявним. При цьому очевидно, що поза угодою залишилися Ізраїль, ситуація у Лівані та Хезболла.
Для України, нехай і тимчасове, але вирішення іранської проблеми стало важливим кроком до посилення підтримки у війні проти Росії. Після двох зустрічей з Володимиром Зеленським Дональд Трамп висловив готовність знову зосередитися «на Україні», і складається враження, що у його оточенні на цьому етапі переважає позиція держсекретаря Марко Рубіо. Дуже важливою була заява очільниці уряду Японії, яка вперше мала можливість особисто зустрітися з президентом України. Вона підкреслила принципову важливість врахування позиції України у будь-яких майбутніх переговорах із Росією. Обговорювалися також питання постачання зброї, передачі Україні ліцензій на виробництво певного типу ракет, продовження санкційного тиску на агресора. Під час дискусії Зеленський продемонстрував фотографії руйнувань Києво-Печерської лаври, що мало справити особливе враження на лідерів переважно християнських країн. Розгорнута масштабна кампанія проросійських ботів у соціальних мережах, що пожежа в Успенському соборі — то наслідок неправильного застосування ЗСУ ракет Patriot, очевидно, не мала успіху. У спільній заяві лідери «сімки» оголосили про готовність запровадити ще більш жорсткі санкції проти нафтогазового сектора РФ. Найближчі місяці покажуть, наскільки твердим є прагнення Трампа справді повернутися до переговорів із РФ і Україною та наскільки глибоким є наразі переконання, що вимогам Путіна не можна поступатися, оскільки це не розв’яже проблеми, а лише відкладе її (і це у кращому разі).
Одне з ключових питань, яке було піднято на саміті, — це протидія китайському шантажу у сфері критичних мінералів і рідкісноземельних металів. Санае Такаїчі запропонувала новий механізм стабілізації поставок шляхом створення стратегічних запасів критичних мінералів у країнах «сімки» на мінімум 90 днів та диверсифікації ланцюгів їхнього постачання на ринки. Добре відомо, що країни G7 мають різні та неузгоджені між собою відносини з Китаєм, і це ускладнює їхні спільні дії. Викликає подив небажання або неспроможність чітко визначити основи спільної політики з огляду на реальну загрозу торговельної експансії КНР, використання надлишкових потужностей для фактичного захоплення цілих сегментів ринку, як це вже відбувається з електромобілями, сонячними батареями та рідкісноземельними металами. Складається також враження, що у європейських партнерів США немає чіткого розуміння політики Вашингтона щодо Пекіна, яка має тенденцію змінюватися відповідно до політичної та економічної кон’юнктури.
На думку багатьох аналітиків, віднині і до проміжних виборів у США не варто очікувати якихось нових різких ініціатив з боку Трампа, які могли б зруйнувати досягнуті нині домовленості. Цілком імовірно, що буде здійснено спробу просунутися вперед у питанні припинення вогню між Україною та Росією, але головна мета американського президента — не справедливе завершення війни, а створення позитивного іміджу миротворця до проміжних виборів у Конгрес. І в Європі, і у Східній Азії це досить чітко усвідомлюють і роблять власні кроки з посилення безпеки.
Безпрецедентними темпами повертається у сферу безпеки та оборони Японія. Німеччина, Скандинавські країни та ЄС загалом, здається, усвідомили рівень небезпеки, яку несе загнаний у кут Путін. Досить сумнівною виглядає наразі популярна у цьому контексті і присутня у західному дискурсі теза, що «Росія не перемагає, а Україна не програє» на полі бою, оскільки вона, як і раніше, містить сумнів у завершенні війни на українських умовах. Водночас саміти «сімки» не є тими форумами, де питання безпеки обговорюються детально, для цього є саміти НАТО, і черговий вже через місяць відбудеться в Анкарі. Там ледь не всі присутні знову зустрінуться, і цього разу вони мають прийняти чіткі рішення на користь зміцнення безпеки Європи, зважаючи на російську загрозу, а це означає — на користь України.