Ситуація в Перській затоці: Трамп стоїть перед вибором між конфліктом та миром з Іраном – новини міжнародної політики.

Автор В’ячеслав Ліхачов член Експертної ради Центру громадянських свобод

Останні новини щодо ситуації в Перській затоці більше стосуються інформаційного супроводу політичних процесів, ніж реального стану справ на суші та на морі. Тим часом обидві сторони роблять рішучі, але іноді суперечливі заяви. Дональд Трамп у листі до Конгресу офіційно повідомив, що військові дії проти Ірану завершилися ще 7 квітня. Керівництво Ісламської Республіки через пакистанських посередників передало нову версію своїх пропозицій щодо основи для мирних переговорів. Американський президент пообіцяв їх розглянути, але не приховував свого скептицизму.

Ніхто не може передбачити, як розвиватимуться події далі. М’яч — на американській стороні поля. З публічних заяв важко зрозуміти, до якого варіанту дій схиляється Трамп. Найімовірніше, він сам ще не визначився, хоча чинник часу тисне на нього. Наразі можна проаналізувати, які сценарії розглядаються, і спробувати оцінити їх імовірність.

Перший сценарій передбачає реальний рух до мирної угоди. Власне, на досягнення угоди в найближчому майбутньому надії немає взагалі. Йдеться про те, щоб серйозно обрати цей шлях. Останні іранські пропозиції передбачають саме поетапну деескалацію. Тегеран пропонує спершу домовитися про взаємне зняття блокади з морських торговельних шляхів і про гарантії непоновлення бойових дій, а потім вже обговорювати ядерну програму. Обговорювати інші пункти іранських пропозицій сенсу немає — зрозуміло, що авансом американці не знімуть санкцій, не розморозять активів і не зменшать військової присутності в регіоні.

Сценарій поступового просування переговорним треком виглядає найменш імовірним. У ньому найбільше зацікавлені країни регіону, які й нині зазнають величезних збитків внаслідок ірано-американської конфронтації, а відновлення бойових дій може стати для них справжньою катастрофою.

Проте варіант поетапної деескалації продиктований іранським сприйняттям ситуації. Тегеран вважає, що військовою операцією Трамп не зміг досягти нічого суттєвого. Ісламська Республіка ж, навпаки, знайшла важіль тиску на всю світову економіку. Попри показну впевненість Трампа, американський виборець також відчуває цей тиск і незабаром матиме можливість висловити своє ставлення до адміністрації, яка власними діями створила цю ситуацію.

Якби іранське керівництво продемонструвало більшу гнучкість і надало Трампу хоч якийсь символічний привід оголосити про досягнення мети військової операції, переговори мали б шанс відбутися. Але, по-перше, Тегеран, здається, не лише створив образ власної перемоги для пропаганди, а й повірив у нього. Поступка в найважливішому для Трампа пункті — щодо ядерної програми — іранці сприймають як капітуляцію, а вони не відчувають, що програли. По-друге, надзвичайна ситуація війни є джерелом легітимності влади вищих офіцерів Корпусу вартових Ісламської революції, які перебрали на себе управління країною. Вони, по суті, не зацікавлені в деескалації, хоч як це вплине на економіку країни. Вони десятиліттями створювали сірі й відверто нелегальні механізми обходу санкцій для фінансування своїх військових можливостей і для власного збагачення. Повернення Ірану в систему нормальних економічних відносин для них, по суті, невигідне.

Трамп про перемир’я з Іраном: «Якщо я відповім на це, ви скажете, що я недостатньо розумний аби бути президентом»

Оскільки переговори зайшли в глухий кут, у Білому домі розглядають другий сценарій — поновлення бойових дій. Трамп майже щодня повертається до нього у своїх погрозах. З огляду на активне поповнення арсеналу боєприпасів на американських базах у регіоні та в Ізраїлі, цей варіант виглядає цілком реалістичним. Він є привабливим для Вашингтона, оскільки дозволяє нагадати про незаперечну військову перевагу. Проте він має два суттєві недоліки, які для стороннього спостерігача, напевно, перевищують гіпотетичні іміджеві бонуси. По-перше, відповідь Ірану може бути відчутною. Передусім, звісно, постраждають арабські монархії Перської затоки. Наслідки нової ескалації для їхнього населення можуть бути справді катастрофічними, а економічні збитки відчують у всьому світі, включно з Америкою. Вашингтон втратить залишки авторитету в регіоні, а виборці, які не розуміють, навіщо було починати цю війну, навряд чи будуть у захваті від її поновлення. По-друге, шансів на те, що нова хвиля бомбардувань змусить Тегеран піти на поступки, вкрай мало. Незрозуміло, як цьому може сприяти руйнування ще якоїсь кількості складів і заводів або навіть убивство ще когось із керівництва країни. Нові удари лише посилять надзвичайний характер влади хунти, а страждання населення не є чинником, здатним вплинути на зміну курсу.

Варіант поновлення бойових дій був би ефективним, якби Пентагон зміг запропонувати Білому дому, а головне — успішно реалізувати щось, чого ми ще не бачили. Операцію з вилучення залишків високозбагаченого урану. Захоплення острова Харг або встановлення ефективного контролю над іранським узбережжям Ормузької протоки. Врешті-решт, десант у Тегерані й установлення проамериканської влади. Однак з боку такий голлівудський сценарій виглядає фантастичним. Потужна короткострокова кампанія ракетно-бомбових ударів, після якої Трамп оголосить, що Іран більше не становить загрози, й ощасливить міжнародну спільноту необхідністю розбиратися з наслідками, виглядає трохи ймовірнішим варіантом.

Нарешті, третій, найочевидніший, сценарій — консервативний. Схоже, у Білому домі вважають морську економічну блокаду успішною. Безперечно, вона не є цілком непроникною, проте явно істотно погіршує й без того непросту ситуацію в іранській економіці. Можливо, уявлення Трампа про те, що нафтові свердловини ось-ось «вибухнуть», і не зовсім відповідає дійсності. Але відновлення військового потенціалу Ірану за цих умов суттєво ускладнюється, а повернення до ядерної програми виглядає фантастичним.

Ефект ще посилиться, якщо паралельно вдосконалюватиметься механізм санкцій. Нещодавно було опубліковано низку розслідувань, що змальовують неймовірну картину того, як іранському керівництву, зокрема й близькому оточенню Муджтаби Хаменеї, раніше вдавалося обходити обмеження за допомогою криптовалюти й системи підставних юридичних осіб. Можна припустити, що над цими питаннями працюють не лише журналісти.

У ситуації, в яку загнав себе Білий дім, цей сценарій виглядає найдоцільнішим. Але поступове придушення Ірану блокадою та санкціями має два недоліки. По-перше, воно потребує часу, й не факт, що з’явиться можливість увінчати його якимось очевидним видатним досягненням, яке можна буде оголосити «переломом», якщо не перемогою, — як-от публічна декларація Тегераном відмови від ядерної програми. А Трампу потрібен саме такий гучний акорд. По-друге, іранську блокаду Ормузької протоки економічним тиском не зняти. У цьому протистоянні на виснаження Трамп ризикує остаточно розгубити залишки американського зовнішньополітичного авторитету. Не найліпший контекст для змагання з Китаєм за глобальне лідерство. Якби супровід американськими військовими кораблями танкерів і вантажних кораблів уможливив проходження через Ормузьку протоку, це був би найліпший сценарій і для Вашингтона, й для світу. Але ризик від такої спроби здається не меншим, аніж від гіпотетичної наземної операції.

Ніхто не знає, як учинить Трамп. Схоже, він зволікає з рішенням. І навряд чи хтось хотів би опинитися нині на його місці. Але чинник часу тисне на господаря Овального кабінету, й уже незабаром йому доведеться визначитися зі сценарієм подальших дій.