Світовий порядок: Чому великим країнам стає все складніше встановлювати правила.

Великі держави усвідомлюють, що їхні можливості обмежені.

Виявляється, що великі держави не володіють такою потужністю, як їм здавалося раніше. Після свого вступу на посаду минулого року президент США Дональд Трамп без вагань просував концепцію “права сильного”, намагаючись перебудувати міжнародний порядок навколо американської сфери впливу — світогляд, що не сильно відрізняється від російського чи китайського. 

Майбутнє здавалося визначеним часто цитованою фразою давньогрецького історика Фукідіда: “Сильні роблять те, що хочуть, а слабкі страждають, як мусять”. Цей вислів став центральним у промові прем’єр-міністра Канади Марка Карні, яка викликала великий резонанс на саміті в Давосі в січні, під час європейської суперечки з Трампом щодо його намірів захопити Гренландію. Проте зараз, здається, слабкі не є такими вже й безсилими, як багато хто вважав. А сильні не можуть діяти так, як їм хочеться, зазначає WSJ.

Незважаючи на те, що американські збройні сили витратили значну кількість своїх боєприпасів дальнього радіусу дії та знищили значну частину іранського керівництва, їм не вдалося досягти стратегічної перемоги над Іраном. Тегеран продовжує блокувати Ормузьку протоку, а іранський режим все ще здатний завдавати ракетних ударів по Ізраїлю та країнам Перської затоки.

Україна також продовжує боротьбу проти вторгнення РФ. Трамп зупинив американську допомогу Україні більше року тому і чинить дипломатичний тиск на Київ, вимагаючи віддати частину східних територій Росії в рамках мирної угоди. Однак, незважаючи на це, Україні вдалося змінити хід війни, утримуючи лінію фронту та завдаючи ударів по РФ.

Ці події продемонстрували, наскільки технологічні досягнення — такі як дрони та дешевші високоточні ракети — вирівняли шанси між меншими країнами та великими державами, які витрачають сотні мільярдів доларів на свої збройні сили. 

Таке звуження розриву в силі обмежило можливості досягнення результатів лише військовою потужністю. Китай уважно спостерігає за цими тенденціями, розмірковуючи, чи може він захопити Тайвань.

Конфлікти, що відбуваються по всьому світу, звичайно ж, мають свої особливості. Україна — це демократична країна, яка веде війну самооборони проти безпідставного російського вторгнення. Репресивний режим Ірану вбив тисячі своїх громадян ще до того, як у лютому США та Ізраїль розпочали бомбардування, і вже десятиліттями підтримує бойові угруповання, які дестабілізують ситуацію на Близькому Сході.

Проте всі ці війни несуть подібний урок, зазначає міністр оборони Італії Гвідо Крозетто.

“Той тип війни, до якого ми звикли, тип війни, на який Росія розраховувала проти України — вторгнення та окупація — більше не є можливим. Війни тривають доти, доки нація має стійкість і волю до опору. Завоювати країну, коли її громадяни готові до боротьби, неможливо навіть за умови нерівності сил, як це було між Росією та Україною, або, тим більше, між США та Іраном. Це важко навіть для Ізраїлю, який досі не зміг перемогти ХАМАС у тому, що фактично є лише одним містом”, — підкреслив міністр.

Зміна режиму — мета Росії у війні проти України та, принаймні на початковому етапі операції, мета США в Ірані — у сучасному світі вже не може бути досягнута лише силою зброї, погодився головнокомандувач Збройних сил Нідерландів Онно Ейхельсхайм.

“Завоювати такі країни, навіть маючи всі наявні ресурси, практично неможливо — чи то США проти Ірану, чи то Росія проти України. А якщо не вдасться досягти успіху протягом перших двох тижнів, то ситуація заходить у глухий кут, з якого дуже важко вибратися. Якщо ви хочете чогось досягти, то робити це треба дуже, дуже швидко”, — зазначив Ейхельсхайм. 

Обмеження можливостей великих держав не є новим явищем. І Вашингтон, і Москва зазнавали поразок у закордонних війнах у минулому. США довелося відступити з В’єтнаму. Обидві країни врешті-решт зазнали невдачі в Афганістані. Результати США в окупації Іраку, у кращому випадку, є неоднозначними.

Проте в тих випадках великі держави були змушені відступити через тривалі й виснажливі повстання, що слідували за перемогами у звичайних військових операціях і зрештою підірвали внутрішню підтримку війни. Тепер ситуація змінилася. За понад чотири роки повномасштабної війни російські танки так і не змогли дістатися Києва, а просування військ РФ на полі бою застопорилося. США навіть не намагалися проводити наземні операції в Ірані, добре усвідомлюючи ціну американських жертв.

З революцією у війні безпілотників, яку стимулювала війна РФ проти України, та здатністю Ірану розробити величезний арсенал точних балістичних ракет великої дальності, перевага американських збройних сил у повітряній потужності та розвідці була частково нівельована. Це зробило неможливим традиційний наступ на Тегеран, подібний до вторгнення США в Ірак у 2003 році. Швидкий арешт венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро в січні — що на той час здавалося передвісником майбутніх подій, розпалюючи апетит Трампа щодо Гренландії та Ірану — тепер виглядає як рідкісний виняток.

Китай приділяє цьому велику увагу. 

“До війни в Україні люди вважали, що Росія має другу за силою армію у світі. Зараз найсильніша та друга за силою армії беруть участь у війнах, і ці війни не проходять так гладко”, — зазначає старший полковник китайської армії у відставці Чжоу Бо, який зараз є науковим співробітником Університету Цінхуа в Пекіні.

Головним висновком для Китаю має бути запрошення російських експертів для обміну досвідом у сфері сучасної БпЛА-війни, додав він.

“Китай є найбільшим виробником безпілотників, але ми насправді не знаємо, як їх використовувати у військових цілях. Тільки ті країни, які застосовували безпілотники на полі бою, можуть сказати, наскільки вони насправді ефективні”, — зазначив Чжоу.

Фраза Фукідіда є виразом грубого фаталізму, а не орієнтиром у значно складнішій реальності світу, вважає сінгапурський науковець Білахарі Каусікан, який обіймав посаду посла острівної держави в ООН. Якби це було правдою, зауважив він, така маленька країна, як Сінгапур, вже давно була б поглинена сусідами.

“Усі країни мають свободу вибору, навіть якщо вони перебувають у скрутному становищі. Але чи вистачить вам кмітливості, щоб усвідомити цю свободу, і спроможності нею скористатися, — це вже зовсім інші питання”, — зазначив Каусікан.

На відміну від України й Ірану, додав він, у Тайваню може не бути волі реалізувати цю можливість, оскільки Китай дедалі успішніше підриває рішучість населення чинити опір можливому вторгненню. Парламент Тайваню, в якому домінує опозиція, у травні ухвалив значно менший додатковий пакет військових видатків, який, серед іншого, скорочує фінансування виробництва на острові безпілотників та інших засобів асиметричної війни. Нова лідерка опозиції Тайваню Чен Лі-вун відвідала китайського лідера Сі Цзіньпіна, займаючи більш примирливу позицію щодо Пекіна.

“Я кажу своїм тайванським друзям — без особливого успіху — що ви винесли неправильний урок з війни РФ проти України. Урок полягає не в тому, що демократії допомагають іншим демократіям. Урок полягає в тому, що українці допомогли собі самі, і тоді інші люди були готові їм допомогти”, — додав Каусікан. 

Філіппіни також перебувають у суперечці з Пекіном і можуть зіткнутися з подібною проблемою щодо рішучості чинити опір у разі війни. 

У промові в Давосі Карні — країну якого Трамп іноді називає 51-м штатом США — заявив, що середні держави, такі як Канада, не мають іншого вибору, окрім як співпрацювати з іншими середніми державами, щоб уникнути підпорядкування світовим гегемонам. Відтоді європейські країни, азійські демократії та Канада почали зміцнювати військові, економічні та безпекові зв’язки — частково для того, щоб зменшити залежність від США та Китаю.

“Якщо вони об’єднаються, середні держави зможуть протистояти великим державам. Жодна з них не може зробити це самостійно, але разом вони мають можливості просувати рішення, чи то військовими засобами, чи то в межах міжнародного права. Є простір для дій — хоча це не означає, що буде легко”, — зазначає французький політолог Ніколас Тенцер.

Історія показувала ризики зарозумілості великих держав. Ще в 416 році до н. е. відмова підкоритися Афінам закінчилася для жителів острова Мелос трагічно: як зазначав Фукідід, усіх чоловіків було вбито, а дітей і жінок — продано в рабство. Проте, зрештою, така імперська свавільність обернулася проти Афін: місто-держава програло ширшу війну за панування над Елладою.

“Божевілля — це робити те саме знову і знову, очікуючи іншого результату”. Чому ж великі держави раз-по-раз повторюють помилки, які вже приводили світ до катастроф? Війна Росії проти України поставила під сумнів не лише старі кордони, а й звичні уявлення про силу, перемогу та вплив. У статті “Божевілля геополітики: коли великі держави повторюють старі помилки” Сергій Корсунський пояснював, чому майбутнє належить не тим, хто прагне відновити імперії, а тим, хто створює нову реальність.