Вибори в Японії – Санае Такаїчі офіційно призначена 105-м прем’єр-міністром країни.

Автор Сергій Корсунський Надзвичайний і Повноважний Посол України

Парламент Японії на засіданні 18 лютого обрав Санае Такаїчі 105-м прем’єр-міністром. Також було затверджено склад її уряду, в якому всі діючі міністри залишили свої посади.

Позачергові вибори до нижньої палати парламенту Японії, що відбулися 8 лютого, стали знаковими в багатьох аспектах. Найважливішим із них є те, що 316 мандатів із 465, тобто супербільшість, здобула одна політична сила — правляча Ліберально-демократична партія Японії. У повоєнній історії Японії жодна партія не отримувала такого рівня довіри. Ця перемога є також найбільшою в історії самої ЛДП, заснованої в 1955 році. Разом із коаліційним партнером, Інноваційною партією Японії, правляча коаліція має в Палаті представників 352 місця, що дозволяє не лише безперешкодно формувати уряд, а й ухвалювати бюджет і закони, спрямовані на пожвавлення економіки, зміцнення безпеки країни та вирішення ряду соціальних проблем. Серед найбільших інтриг японської політики — чи буде правляча коаліція ініціювати зміну статті 9 Конституції, яка визначає зовнішньополітичний пацифізм Японії.

Перемога Санае Такаїчі на цих виборах (після трьох поспіль поразок її попередників) фактично повернула Японію в нову геополітичну гру. Перша жінка на посаді прем’єр-міністра в історії країни, яка до обрання главою ЛДП не мала досвіду в зовнішній політиці, виявилася вмілою дипломаткою. Вона змогла встановити безпрецедентні в сучасних умовах конструктивні відносини з Дональдом Трампом; незважаючи на історичні проблеми — з лідером Південної Кореї; провести перший саміт Японія — країни Центральної Азії, відвідати й вразити лідерів «сімки», заявити про конструктивну роль Японії в межах спільних цілей регіональних організацій. Навіть її перша зустріч із Сі Цзіньпіном була досить позитивною. (Проте це не завадило КНР пізніше, використовуючи всі можливі ресурси, спробувати зламати Такаїчі після її відомого коментаря в парламенті щодо можливого загострення ситуації в Тайваньській протоці.) Нині навіть критики прем’єр-міністра визнають, що безпрецедентна кампанія тиску й дифамації з боку Пекіна, яка мала на меті звинуватити новий уряд Японії в політиці «повернення мілітаризму», відході від принципу «одного Китаю» тощо, завершилася прямо протилежним результатом — абсолютною більшістю виборців, і навіть, що показово, молодь Японії стала на бік прем’єра. Тепер ніхто не може стверджувати, що наміри Санае Такаїчі здійснювати кроки для зміцнення безпеки країни не мають підтримки народу. І чим більше лунає абсурдних звинувачень на кшталт міфічної небезпеки для китайських туристів у Японії, тим більше зростає бажання рухатися вперед, до нової економіки, в якій виробництво чипів, електроніки, рідкісноземельних металів, складної сучасної техніки, зокрема озброєнь, є безумовним пріоритетом.

Наміри ЛДП змінити стратегічні документи, що визначають безпекову політику країни, дозволити експорт зброї, модернізувати Сили самооборони й, можливо, реорганізувати їх у повноцінну армію, викликають шалений опір з боку КНР і Росії. З Пекіна й Москви закликають засудити «мілітаризацію» Японії, апелюючи до трагічних подій Другої світової війни. Водночас Китай, збройні сили якого вдесятеро перевищують японські, має у вісім разів більше бойових літаків, у шість — кораблів флоту, 500 ядерних боєголовок і восьмикратну перевагу в обсязі асигнувань на оборону, не обмежує подальшого нарощування власної військової потуги. В умовах, коли відразу три ядерні країни висувають ті чи інші претензії до Японії, у Токіо просто немає вибору, окрім як зміцнювати альянс зі США, розробляти власні засоби стримування можливого агресора та посилювати регіональні альянси. У Токіо вже давно, ще до обрання Трампа, усвідомили, що відповідальність за безпеку країни повинна мати високий ступінь локалізації, тому уклали угоди різного рівня щодо оборонної співпраці з Великою Британією, Італією, Канадою, Австралією, Філіппінами. Звісно ж, підтримують тісну координацію з Південною Кореєю, яка тепер також почула меседж Трампа про необхідність самостійно дбати про ситуацію на Корейському півострові. Окрім інших чинників, Японія — це завжди геополітика. Країни регіону, що належать до Глобального Півдня, уважно спостерігають за тим, як Токіо майстерно маневрує між Трампом і Сі, не поступаючись власними інтересами, але водночас не провокуючи потенційного агресора й не вдаючись до популізму. Це одна з характерних рис сучасної Японії — незначна присутність популістських гасел у політичному порядку денному, але й непоступливість там, де є принципова впевненість у правоті. Наприклад, сьогодні в Японії актуальним є перегляд імміграційної політики через численні випадки конфліктних ситуацій з іноземцями, які мають право на проживання та роботу в Японії. Здавалося б, серйозні демографічні проблеми країни вимагають відчинити двері для іммігрантів, яких налічується близько двох відсотків. Але Японія не лише цього не робить, а й висуває жорсткі умови для іноземців стосовно дотримання культурних традицій і соціальних норм, інакше — депортація. Також значно зростають вимоги щодо фінансового самозабезпечення іноземців, тобто їхньої кваліфікації й намірів працювати. Санае Такаїчі називають політикинею «правого спрямування», але з цим наразі важко погодитися. Радше варто говорити про суворий реалізм, який випливає насамперед із вимог ери ревізіонізму, в якій опинився світ.

На порядку денному нового уряду Японії — закони про боротьбу зі шпіонажем, створення повноцінної зовнішньої розвідки, зміцнення кібербезпеки та єдиного центру реагування на зовнішні загрози. В цьому контексті варто також звернути увагу на одну особливість політики Такаїчі, що стосується відносин із Росією. Попри дотримання жорсткого санкційного режиму, відсутність офіційних контактів із Москвою та продовження політики допомоги Україні, уряд Японії сприяє пожвавленню міжлюдського обміну з РФ. Наприклад, у Москві та Санкт-Петербурзі було відкрито нові візові центри з урахуванням різкого зростання попиту на візи до Японії. Дозволено обмін дослідниками, в Японії відбуваються культурні події, організовані посольством РФ у Токіо та міністерством культури РФ. Різко зріс експорт аграрної продукції з Японії до РФ. Водночас Марія Захарова нещодавно знову заявила, що відносини між Росією та Японією «проминули точку неповернення», а посол РФ у Токіо не добирає слів, погрожуючи жорсткими діями у відповідь, якщо заморожені російські активи будуть використані на потреби України. Росія постійно провокує Японію, здійснюючи польоти розвідувальних літаків уздовж її повітряного кордону. На думку аналітиків, така дещо контроверсійна політика уряду Такаїчі і є ознакою реалістичного підходу до підтримання регіональної стабільності: не варто одночасно загострювати відносини з усіма нервовими сусідами. Попри схильність до миролюбства, в Японії чітко усвідомлюють загрозу, яку становить РФ, особливо в контексті співробітництва з Північною Кореєю. Цілком передбачувано Росія й Китай використовують болючі моменти історії Другої світової війни й постійно звинувачують Японію в агресивних намірах, намагаючись у такий спосіб підтримувати антияпонські настрої у Східній Азії. Проте такі країни, як Філіппіни, Вʼєтнам, Республіка Корея, Індонезія, які вже стикнулися з грубими порушеннями норм судноплавства китайським риболовецьким флотом (ці «москіти» стали реальною загрозою для риболовства у багатьох частинах світу), навпаки, переконуються, що загроза походить насамперед від КНР. Дуже добре відома в Україні тактика звинувачувати кого завгодно у власних злочинах, яку практикує Москва, практично не досягає результату в Східній Азії. Японія дедалі активніше співпрацює з країнами регіону, надаючи їм допомогу для посилення морської берегової охорони та засобів реагування на порушення кордонів, нехай і рибалками. І виявляється, що й китайцям можна дати відсіч, якщо діяти на основі права, витримки й уникати відвертих провокацій.

З погляду подальших зусиль міжнародної спільноти з недопущення нових конфліктів і припинення війни Росії проти України, варто визнати, що Японія вже найближчим часом зміцнюватиме свої позиції впливового гравця. Конкретні модальності будуть зрозумілі тільки після очікуваних уже найближчим часом візитів Дональда Трампа до КНР і Санае Такаїчі — до Вашингтона. Поява на ринку японської зброї й оборонних технологій, збільшення її власних можливостей підтримувати мир у Східній Азії мають вивільнити певні ресурси, які на ці цілі спрямовує Вашингтон. Для України це означає появу потужного союзника в галузі безпеки, який може стати ефективним партнером у виробництві сучасних засобів стримування й ураження агресора. «Буші ва аі мі тагаі» — справжні воїни завжди допомагають один одному — так каже старовинна японська мудрість.