Поки світ уважно спостерігає за коливаннями цін на нафту та перебоями в судноплавстві через Ормузьку протоку, справжня стратегічна зброя у конфлікті між США та Іраном залишається поза увагою широкої аудиторії. Мова йде про питну воду, яку ЦРУ з 1970-х років вважає “стратегічним ресурсом” Близького Сходу, зазначає колумніст Bloomberg з питань енергетики та сировинних ринків Хав’єр Блас.
Країни Перської затоки — Саудівська Аравія, Кувейт, Бахрейн, Катар, ОАЕ та Оман — володіють трильйонними запасами вуглеводнів, але мають катастрофічно низькі запаси прісної води. Починаючи з 1970-х, нафтові доходи дозволили вирішити цю проблему технологічно: в регіоні було зведено близько 450 опріснювальних установок, які перетворюють морську воду на питну. Без цих установок існування цих країн у сучасному вигляді було б просто неможливим.
Ще на початку 1980-х ЦРУ підготувало секретну аналітичну доповідь (згодом розсекречену), в якій зазначалося: високопосадовці ряду країн регіону вважають воду важливішою для національного добробуту, ніж нафту. Понад 40 років потому ця оцінка залишається актуальною.
У зоні ураження — уся Перська затока
Ступінь залежності від опріснювальних станцій варіюється, але для більшості країн затоки вона є критично важливою:
- Кувейт, Катар та ОАЕ повністю залежать від опріснення. Мегаполіси на кшталт Дубаю не мають жодної реальної альтернативи.
- Саудівська Аравія, зокрема її столиця Ер-Ріяд, також значною мірою покладається на ці установки.
- Завод з опріснення Джубайль на узбережжі Перської затоки постачає прісну воду в Ер-Ріяд трубопроводом довжиною приблизно 500 кілометрів. Понад 90% питної води саудівської столиці надходить саме звідти.
У 2008 році, згідно з депешею американського посольства в Саудівській Аравії, оприлюдненою WikiLeaks, дипломати попереджали: “Ер-Ріяд довелося б евакуювати протягом тижня, якби завод, його трубопроводи або пов’язана енергетична інфраструктура були серйозно пошкоджені або знищені. Нинішня структура саудівського уряду не могла б існувати без опріснювального заводу в Джубайлі”.
Відтоді Саудівська Аравія укріпила свою водну інфраструктуру та збудувала резервні потужності. Інші країни регіону також підвищили надійність своїх систем. Проте всі ці установки залишаються однаково вразливими — і всі вони знаходяться в зоні досяжності іранських ракет.
Атаки вже відбуваються
Ескалація вже відбувається. Іран атакував електростанцію в Фуджейрі (ОАЕ), яка забезпечує функціонування одного з найбільших у світі опріснювальних комплексів. У Кувейті уламки від перехопленого дрона спричинили пожежу на одному з опріснювальних підприємств країни. Згідно з нормами міжнародного права, такі об’єкти захищені. Але, як зазначає автор матеріалу, спостерігаючи за численними близькосхідними конфліктами, він добре усвідомлює, якою є реальна вага Женевських конвенцій, коли починають летіти ракети й бомби.
Стратегічний вибір Тегерану зрозумілий: у прямому військовому протистоянні з об’єднаною американо-ізраїльською силою Іран приречений на поразку. Тому Ісламська Республіка обрала іншу тактику: перечекати та завдавати удари по вразливих “легких цілях” — енергетичних об’єктах, аеропортах та водній інфраструктурі, сподіваючись зробити конфлікт економічно невигідним для супротивника. Для Тегерану вижити — означає перемогти, навіть ціною величезних втрат.
Удар по кількох опріснювальних станціях поставив би країни Перської затоки у безвихідне становище. Поза межами військових кіл ця тема майже табуйована: людям важко повірити, що хтось може навмисно вдарити по об’єктах, настільки критичних для виживання мирного населення.
Прецедент був
В історії Близького Сходу вже існує подібний прецедент. У 1991 році іракські війська під командуванням Саддама Хусейна навмисно відкрили крани ключового кувейтського нафтопроводу, виливши нафту в Перську затоку. Мета була подвійною: перешкодити морській десантній операції сил США та їхніх союзників для визволення Кувейту, а також забруднити море в розрахунку на пошкодження сусідніх саудівських опріснювальних установок.
Паралель із сучасною ситуацією очевидна. Іранський режим, загнаний у кут і що бореться за власне виживання, може вдатися до тих самих тактик, які колись застосовував його колишній заклятий ворог Саддам. Тим більше що Росія вже демонструвала подібну логіку, обстрілюючи Запорізьку АЕС та підірвавши дамбу Каховської ГЕС в Україні. Те, що здається немислимим, на наших очах стає реальністю.
Опріснювальні установки Перської затоки залишаються поза увагою широкого загалу, хоча являють собою найбільш вразливу ланку всієї регіональної безпеки. Цілеспрямована або випадкова атака, через випадкову ракету чи дрон, здатна спровокувати гуманітарну катастрофу, яка затьмарить усі «нафтові потрясіння». Нафта, безперечно, важлива. Але вода — незамінна.
Нагадаємо, уранці, 28 лютого, ізраїльські війська завдали низку ударів по Ірану. Зокрема у Тегерані прогриміли вибухи. Також під атакою опинилися об’єкти терористичного угрупування “Хезболла” у Лівані. У відповідь Іран запустив по Ізраїлю “десятки” балістичних ракет та вдарив по американській базі у Бахрейні. ЗМІ також повідомляють, що численні вибухи чули в ОАЕ, Кувейті та Катарі, де розташовані американські бази.
Міністерство закордонних справ України закликало українців утриматися від поїздок до Ізраїлю та нагадало дійсну рекомендацію утриматися від поїздок до Ірану і залишити його територію. Після звернення декількох країн провести термінове засідання Ради Безпеки ООН з приводу ситуації на Близькому Сході, вирішено таке засідання провести у суботу. Глава МЗС Ірану Аббас Арагчі заявив, що Іран готовий до деескалації і атакує лише американські військові бази в регіоні Близького Сходу, а не «американців на їхній землі». Також Іран готовий до переговорів після закінчення ударів США та Ізраїлю.
Колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін заявив, що бойові дії США та Ізраїлю проти Ірану вплинуть на поставки зброї для України, оскільки США захочуть відновити запаси після атак. А прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, в рамках тільки йому зрозумілої логіки, заявив, що конфлікт на Близькому Сході «подвоює значення» нафтопроводу «Дружба» та знову закликав Україну відновити постачання нафти до Угорщини.
Пізніше голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн заявив, що війна США проти Ірану не буде «однією операцією за одну ніч», а Сполученим Штатам слід очікувати більших втрат з їхнього боку. Нагадаємо, що збройні сили Кувейту помилково збили три американські винищувачі F-15 над територією своєї країни. Об’єднані Арабські Емірати та Катар просять союзників, щоб ті допомогли їм переконати президента США Дональда Трампа скоротити тривалість військової операції проти Ірану. Однією з причин є обмежені запаси ракет для ППО.
Будь-яке силове рішення в цьому регіоні відкидає довгу тінь — на енергоринки, альянси та поточні війни. Питання не тільки в тому, хто відповість, а й у тому, хто зуміє обернути ситуацію на свою користь. Коли на Близькому Сході лунають вибухи, у Києві також мають враховувати наслідки. Чи відволіче нова війна увагу союзників? Чи зміниться баланс сил між США, Іраном та їхніми опонентами? У статті «Після удару по Тегерану: хто виграє від переділу регіону?» член експертної ради Центру громадянських свобод В’ячеслав Ліхачов аналізує, хто посилюється, а хто ризикує втратити більше, ніж розраховував.