Взаємини між Китаєм і Росією: яке значення вони мають для Трампа.

Їхній союз зміцнився під час війни в Україні, а плани протистояти США стають все більш амбітними.

Протягом останніх чотирьох років Захід намагався переконати себе, що потрібно вбити клин між Китаєм і Росією, адже саме підтримка Пекіна дозволяє Москві продовжувати війну, а її економіці — хоч і з перебоями, але функціонувати. Офіційна позиція Китаю полягала в тому, що він торгуватиме з Росією та підтримуватиме “здорові” дипломатичні відносини з Кремлем, але не братиме участі у військових діях в Україні.

Проте це з самого початку було неправдою — такою, що мала зменшити ризик санкцій у разі відкритого союзництва з російським лідером Владіміром Путіним.

Західна стратегія зазнала невдачі. Підтримка Росії з боку Китаю лише зросла: тепер на Китай припадає 40% російського нафтового експорту. Триває активний процес обходу західних санкцій. Двостороння торгівля, що минулого року досягла 250 мільярдів доларів, здійснюється в рублях і юанях, а останні торговельні показники Китаю з традиційними союзниками Росії — Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном та Узбекистаном — різко зросли, оскільки через них товари реекспортуються до Москви, зазначає Роджер Бойс, іноземний кореспондент в The Times.

На початку цього місяця на Мюнхенській конференції з безпеки міністр закордонних справ Китаю Ван Ї представив свою країну як справжнього друга Європи (тобто більш надійного партнера, ніж США). Проте реальність така, що Китай фактично надав Росії економічний рятівний круг.

Їхня “дружба” — це більше, ніж просто показуха: з моменту початку повномасштабного вторгнення в Україну вони провели вже 19 зустрічей або тривалих відеозв’язків.

Нині ані Путін, ані китайський лідер Сі Цзіньпін вже не бачать сенсу приховувати теплоту свого стратегічного партнерства. Путін прямо заявляє, що обидві країни мають намір проєктувати військову та економічну силу в Арктиці. Вони проводять військові навчання разом з Іраном поблизу Ормузької протоки, через яку проходить основний потік нафти до Китаю.

Їхня близькість зростала поступово — почавшись із прагматичної угоди: Китай купував російський газ за значною знижкою після того, як Росія втратила можливість продавати його Західній Європі, а згодом постачав дрони подвійного призначення, видаючи їх нібито лише за навчальні.

Потім Росія запропонувала Китаю побудувати 400-кілометрову ділянку залізниці в Сибіру в обмін на розширений доступ Китаю до рідкоземельних мінералів у цьому регіоні. Цей крок — тривожний сигнал для російських ультранаціоналістів — показав, що Путін готовий піти на певний політичний ризик усередині країни заради спільних проєктів у північних широтах.

Згодом з’явилася інформація, що Росія допомагає Китаю підготовкою сил спеціального призначення та постачанням обладнання для потенційної масштабної повітряно-десантної операції проти Тайваню.

Як і зазвичай, цьогорічна Мюнхенська конференція з безпеки не вловила суті, зосередившись на тому, як обійти непередбачуваність адміністрації президента США Дональда Трампа, замість того щоб побачити глобальну кризу такою, якою вона є насправді: дедалі відвертіший виклик з боку Росії та Китаю, які діють у тандемі, щоб підірвати домінування США. Вони вже планують свої дії на період після Трампа.

Початковий розрахунок президента США був не зовсім помилковим: спершу нав’язати Україні мирне врегулювання, тим самим зменшити залежність Росії від Китаю, перезапустити відносини з Путіним, а вже потім зосередитися на більш екзистенційній загрозі з боку Пекіна.

Але часу в нього не вистачило: у нього не було радників рівня Кіссінджера, які могли б скористатися протиріччями між Росією та Китаєм або хоча б стежити за невпинним плином часу.

Натомість найбільшою “послугою” Путіна для Сі стало те, що війна в Україні й надалі залишається в центрі світової уваги. Уже це, ймовірно, виправдовує китайські інвестиції в російську військову машину.

Сі не хоче, щоб Путін програв в Україні, але й не прагне бачити Росію, яка вимагатиме рівнозначнішого статусу поряд із Китаєм. Вони близькі й стають ще ближчими, але все ж не є “близнюками, зрощеними в одне ціле”.

Союз Росії та Китаю може просто почекати. У них більше можливостей для маневру, ніж у Трампа. У квітні в Угорщині відбудуться вибори, які можуть посилити в Європі сили, дружні до Путіна і Сі, та ще більше розділити континент.

Проміжні вибори у США можуть обмежити тарифну політику Трампа і змусити його зосередитися на внутрішніх проблемах або ж, навпаки, зробити його жорсткішим щодо Китаю. У будь-якому випадку дует Сі та Путіна готовий до дій, тоді як Іран і Північна Корея менш підготовлені.

“Вони впевнені в одному: на відміну від Трампа, у них є час. І саме можливість проводити вибори без реальної конкуренції надає їм значну перевагу у світовій політиці”, — підсумував Бойс.

Нагадаємо, глава МЗС Китаю Ван Ї під час сесії запитань і відповідей на Мюнхенській конференції з безпеки заявив, що Пекін сподівається на врегулювання “української кризи”, і Європа повинна брати участь у цьому процесі. Коли Вана запитали про Україну, він відповів, що, на думку Китаю, “необхідно знайти політичне врегулювання”, підкресливши, що Пекін не є безпосередньою стороною конфлікту.