Журнал Foreign Policy опублікував статтю військового експерта Франца-Стефана Гаді про закриту військову гру в Німеччині, де моделювалася потенційна криза НАТО в Балтії після завершення конфлікту в Україні.
На фоні можливості того, що війна може наблизитися до припинення вогню — навіть якщо тимчасового — наприкінці цього року або у 2027 році, європейські політики повинні усвідомлювати: після завершення бойових дій в Україні Європа вступить у найнебезпечніший етап у відносинах із Росією.
Військові можливості Європи, а отже і її здатність стримувати агресію, ймовірно, опиняться у найслабшій позиції в порівнянні з російською силою. Союзникам доведеться стикнутися з російською армією, яка до того часу значно збільшиться, отримає майже п’ять років бойового досвіду та сформує переваги, які Європа ще не встигла надолужити і потребуватиме років, щоб це зробити — особливо у веденні дистанційної війни та динамічному наведені ударів із тилу фронту.
Крім того, єдиним інструментом російського президента Владіміра Путіна для реалізації своїх вимог щодо відновлення сфери впливу Москви часів СРСР залишається армія. Таким чином, Європа стикається з дилемою: для Путіна майже кожна проблема виглядає такою, яку можна вирішити військовими засобами. І це робить ризики цілком очевидними.
Франц-Стефан Гаді взяв участь у військовій грі у грудні 2025 року, під час якої він “атакував НАТО і переміг”. Він виконував роль начальника Генерального штабу Росії у симуляції, що проходила в німецькому військовому коледжі.
Хоча гра включала бойові сценарії, вона не була спрямована на перевірку планів кампанії, військової доктрини чи структури сил. Основна увага приділялася політичному ухваленню рішень: завданням учасника “червоної команди” було створити військову кризу на східному фланзі НАТО та змусити “синю команду” — уряд Німеччини — реагувати на неї.
“Атакувавши Литву в першу чергу, я настільки перевантажив німецький політичний і військовий процес ухвалення рішень, що найважливіший європейський союзник НАТО не зробив нічого”, — пише Гаді.
Військовий аналітик додав, що для того, щоб перемогти і фактично зламати НАТО, він зосередився на трьох простих факторах, у яких, на його думку, Росія має перевагу.
По-перше, швидкість. Ключова проблема НАТО полягає в тому, що у разі сценарію з участю однієї або кількох країн Балтії Росія вже матиме значну кількість військ у регіоні, тоді як НАТО — ні. Уздовж російського та білоруського кордону з НАТО можуть бути заздалегідь розміщені великі російські формування на випадок кризи. НАТО ж, навпаки, потребує часу — від кількох днів у найкращому випадку до тижнів і більше у гіршому — щоб підтягнути підкріплення.
Гаді зазначає, що за умови утримання США поза конфліктом протягом перших 48 годин існувала б мінімальна ймовірність негайної відповіді з боку європейських країн НАТО.
Європейські сили, за його словами, не почали б контратаку без попереднього придушення російської ППО, однак у сценарії осені 2026 року вони не мали б достатніх можливостей для таких операцій, включно з нестачею протирадіолокаційних ракет і засобів прориву оборони.
“Саме ці відомі європейські слабкості були причиною, через яку я наказав російським військам негайно окопуватись і зміцнювати коридор після успішного вторгнення. Під час гри я неодноразово запитував: чи контратаки НАТО не буде? Але жодних сил НАТО ніде не було видно”, — додає Гаді.
По-друге, якщо Росія діятиме швидко, вона може захопити територію в межах обмеженого наступу ще до того, як буде організована контратака. По-третє, Росія потенційно здатна утримати ці позиції та погрожувати ескалацією аж до ядерного рівня, стримуючи НАТО від відповіді.
На думку Гаді, політичні лідери Німеччини уникають прямого фундаментального питання: чи наважилися б вони ризикнути прямою війною, можливо навіть ядерною, з Росією заради країни Балтії?
Сценарій військової гри був доволі прямолінійним, якщо не сказати стандартним для подібних симуляцій: після гіпотетичного припинення вогню між Росією та Україною влітку 2026 року Москва пропонує Берліну економічну співпрацю та повернення до довоєнних відносин, одночасно посилюючи погрози країнам Балтії і заявляючи про “гуманітарну кризу” в російському ексклаві Калінінград.
Після спільних російсько-білоруських військових навчань у західній Білорусі НАТО фіксує, що Росія та Білорусь залишають там 12 тисяч військових. Вільнюс попереджає про наближення “надзвичайної ситуації” в Калінінграді. Військова гра починається наприкінці жовтня 2026 року, коли російські війська все ще перебувають у Білорусі.
Перше запитання, яке Гаді поставив Путіну як військовий керівник “червоної команди”, стосувалося того, чи це всі наявні у нього війська. Йому відповіли, що ні. Після цього він швидко почав нарощувати ударне угруповання, використовуючи чотири загальновійськові армії Росії для максимального розширення військових можливостей.
План був простим: елементи 1-ї гвардійської танкової армії та 76-ї десантно-штурмової дивізії мали рухатися з Гродно, Білорусь, через Друскінінкай, Литва, на північ у напрямку Маріямполе, Литва. Одночасно 11-й армійський корпус мав просуватися кількома тисячами військовослужбовців Схід із Калінінграда.
Протягом 24 годин вони мали з’єднатися в Маріямполі, тоді як 20-та гвардійська загальновійськова армія забезпечувала б фланги цього угруповання. Після цього другий ешелон сил мав увійти та закріпитися. У результаті країни Балтії фактично були б відрізані від Польщі та решти НАТО.
Двоє колег Гаді по “червоній команді” — Александр Габуєв, директор Центру “Росія – Євразія” Фонду Карнегі, який виконував роль Путіна, та Арндт Фрайтаг фон Лорінгхофен, колишній німецький дипломат і співробітник розвідки, який грав роль міністра закордонних справ РФ Сєргєя Лаврова — значною мірою визначали політичну логіку сценарію.
Вони заздалегідь, під час онлайн-зустрічі за тиждень до гри, узгодили військовий план. Метою було зруйнувати НАТО, але при цьому утримати США поза конфліктом. Інакше кажучи — підірвати довіру до НАТО та ЄС і позбавити їх здатності стримувати Росію, щоб вона могла диктувати нову архітектуру безпеки в Європі.
Ключовим задумом було не просто застосування гібридних методів, а використання повномасштабної звичайної військової сили Росії як основного інструменту. Гібридна війна, хоч і відігравала роль на підготовчому етапі, не вважалася достатньою для досягнення мети.
Гаді також зазначає, що розробники гри, судячи з усього, не очікували сценарію повномасштабного нападу, оскільки їхня увага, ймовірно, була зосереджена на гібридній війні Росії з використанням “зелених чоловічків”, як у 2014 році в Україні.
Водночас, на його думку, сценарій нападу виглядав цілком реалістичним з огляду на стан оборони НАТО в Литві та швидкість, з якою російські сили могли б частково відновитися після можливого перемир’я в Україні.
Спираючись на досвід війни в Україні та зростання ефективності Росії у динамічному ураженні цілей, він припускає, що Сувальський коридор міг би бути перетворений на “зону ураження” через поєднання дронів і артилерії, постійного спостереження та масового використання ударних безпілотників під захистом систем протиповітряної оборони.
Він зазначає, що гра завершилася ще до початку контратаки НАТО і до того, як Литва змогла організувати власний удар у відповідь. За його словами, якби ці етапи відбулися, російська операція могла б зазнати поразки або принаймні високого ризику зриву.
Водночас він стверджує, що питання про те, чи могла б контратака зруйнувати план Росії, не повністю враховує сучасну військову реальність. На його думку, у добу масового використання дронів, артилерії та ракет Росії не обов’язково фізично утримувати територію, щоб відрізати Балтію — достатньо встановити “вогневий контроль” через далекобійні удари, реактивну артилерію, безпілотники та дистанційне мінування.
Він також зазначає, що контроль над Сувальським коридором нині є для Росії простішим завданням, ніж утримання лінії фронту в Україні у 2023-2024 роках, а зростання ефективності динамічного наведення цілей посилюється відсутністю американських можливостей у перші 48 годин операції.
Стратегічно, на його думку, успішне вторгнення в Литву у військовій грі було радше додатковим елементом, тоді як ключове значення мало інше: навіть “вогневий контроль” із-за меж литовської території міг би відрізати Балтійські країни від решти НАТО та створити серйозну дилему для ухвалення рішень в Альянсі.
“Чи погодилися б США залишитися осторонь, передавши ініціативу Європі, і чи були б європейські країни готові до значних втрат через брак американських можливостей для придушення російської ППО та ударних комплексів під час контрнаступу”, — Гаді задавався питанням.
У разі контратаки НАТО, за його словами, існував план ядерної ескалації як елемент тиску на Німеччину: розгортання тактичної ядерної зброї в Білорусі, Калінінграді та західній Росії супроводжувалося б ультиматумом щодо “неприпустимості” перегляду контролю над коридором.
Водночас він зазначає, що до цього етапу в грі не дійшло — цілі були досягнуті раніше завдяки паралічу політичного ухвалення рішень у Німеччині та відсутності втручання США.
У цілому операція, за оцінкою Гаді, залучала близько 100 тисяч російських військових у ширшому театрі дій, включно з силами ППО, логістики, авіацією та підрозділами другого ешелону. З них приблизно 12 тисяч становили передову ударну групу з Білорусі на головному напрямку, посилену додатковими маневровими підрозділами з Калінінграда.
Він також дійшов висновку, що без негайного втручання США — зокрема авіаударів по російських силах у Калінінграді, Білорусі та Литві — напад на країни Балтії в деяких аспектах є навіть простішим, ніж війна Росії проти України. Причинами він називає менші відстані, більш обмежені військові цілі та відносно слабкіші сили противника на початковому етапі, попри те, що йдеться про весь Альянс НАТО.
Гаді наголошує, що Німеччина та її політичне керівництво мають відповісти на складні фундаментальні питання щодо готовності до такого конфлікту. На його думку, ключове питання полягає не у відданості статті 5 НАТО, а в тому, чи готова Німеччина реально воювати з Росією за країни Балтії без підтримки США, чи існує для цього політичний консенсус і чи готове суспільство до можливого ядерного шантажу з боку Росії.
“Якщо ці питання не будуть чітко вирішені до настання кризи, Німеччина і НАТО ризикують бути просто перевантаженими швидкістю та рішучістю Росії в реальній військовій кризі, особливо на початковому етапі. Стримання залежить не тільки від військових можливостей, яких не вистачає, але і від того, що противник думає про вашу рішучість. У військовій грі мої російські колеги і я знали: Німеччина, скоріше всього, буде вагатися. І це виявилося достатньо для перемоги”, — підсумував Гаді.
Нагадаємо, у Держдепартаменті США висловлюють побоювання, що військові РФ, навчені на війні в Україні, можуть стати загрозою для країн Балтії. Заступник американського держсекретаря з питань Європи та Євразії Крістофер Сміт заявив, що хоча наразі близько 90% бойової потужності Росія спрямувала на війну в Україні, зрештою Москва прагнутиме “перебалансувати свої сили та шукати можливості для проєктування сили, а також створення дилем для НАТО”.