Зустріч Трампа з Сі Цзіньпіном продемонструвала значущий геополітичний аспект – нове дослідження.

Пекін досі не зробив кроку вперед, щоб заповнити вакуум лідерства, залишений Вашингтоном.

Зустріч президента США Дональда Трампа з китайським лідером Сі Цзіньпіном продемонструвала важливі сигнали як щодо двосторонніх відносин, так і щодо позицій Пекіна та Вашингтона на міжнародній арені, зазначає FT.

Перед самітом більшість аналітиків вважали, що Сі вийде з зустрічі явним переможцем — і на це були вагомі підстави. Трамп був надто зацікавлений у досягненні угоди, яка могла б допомогти йому зупинити падіння популярності в США та зменшити критику з-за кордону. Агресивна поведінка та військовий авантюризм Трампа підірвали глобальну “м’яку силу” США. Водночас Сі демонстрував терпіння, дисципліну та впевненість у тому, що час працює на Китай. Він неодноразово позиціонував Китай як стабілізуючу силу в глобальних системах торгівлі та безпеки, протиставляючи його безрозсудності США за часів Трампа.

Це все, здається, підтверджує дедалі популярнішу тезу — на яку під час саміту натякнув і сам Сі — про піднесення Китаю та занепад Америки. Однак така інтерпретація не враховує глибшої реальності: основна архітектура політики США щодо Китаю залишається надзвичайно конкурентною, тоді як Пекін не може перетворити уявлення про відступ Вашингтона на тривалі геополітичні вигоди.

Однією з ключових рис сучасного глобального ландшафту є те, наскільки жорстка політика щодо Китаю стала інституціоналізованою у Вашингтоні. Мита, експортний контроль та обмеження інвестицій мають потужну двопартійну підтримку в США. Промислова політика, яка колись викликала суперечки у Штатах, стала важливим елементом економічної безпеки та технологічної конкуренції.

Ця стратегічна стабільність має значення. Поки Трамп говорив про “історичний” саміт, його адміністрація продовжувала запроваджувати економічні санкції проти китайських компаній. У секторах, які визначатимуть довгострокову економічну та військову потужність, зокрема штучний інтелект, напівпровідники, біотехнології, квантові обчислення та критично важливі мінерали, метою Вашингтона є не примирення, а домінування.

Конкуренція з Китаєм також формує стратегію безпеки США. Оновлена Стратегія національної безпеки США визначає Азійсько-Тихоокеанський регіон центральним театром геополітичної конкуренції, підкреслює важливість співпраці з союзниками та партнерами для військового стримування Китаю та закликає протидіяти хижацькій економічній політиці Пекіна.

За межами Азійсько-Тихоокеанського регіону адміністрація Трампа проводить масштабнішу кампанію, спрямовану на зменшення китайського впливу на глобальну портову інфраструктуру, обмеження амбіцій Пекіна в Арктиці та виключення китайських компаній із критично важливої цифрової інфраструктури.

США не відмовилися від усіх багатосторонніх міжнародних угод. Там, де адміністрація Трампа бачить прямі економічні або безпекові вигоди, вона зберегла або навіть розширила співпрацю. Наприклад, Білий дім підтримав нові багатосторонні угоди щодо критичних мінералів, ланцюгів постачання та штучного інтелекту. Такі ініціативи Трампа, як “Щит Америки” та “Рада миру” також відображають незмінну прихильність до багатосторонності під керівництвом США, хоча масштаби та зміст цих проєктів залишаються неясними.

Тим часом політика Пекіна викликає глибоку міжнародну недовіру. Підтримка війни Росії проти України та військова активність Китаю у Східнокитайському та Південнокитайському морях викликають занепокоєння з приводу безпеки в Європі та Азії. Економічна політика Китаю також стикається з глобальною критикою. На початку 2026 року німецький дослідницький інститут MERICS повідомив, що протягом попереднього року 52 з 70 найбільших економік світу запровадили нові заходи торговельного захисту або розпочали розслідування, спрямовані проти економічних практик Пекіна.

Китай не зробив кроку вперед, щоб заповнити вакуум у міжнародному лідерстві, залишений США. Видатки Пекіна на зовнішню допомогу залишаються лише часткою того, що історично надавав Вашингтон. Китай закликає до діалогу та стабільності під час міжнародних безпекових криз, але не бере на себе витрат чи відповідальності справжнього лідерства. І Пекін продовжує зневажати міжнародні норми, коли вони суперечать китайським інтересам.

Існує різниця між тим, як США втрачають авторитет як глобальний лідер, і тим, як Китай претендує на цю роль. Світ стикається з двома наддержавами, які прагнуть глобального лідерства без жодних обов’язків. Зіткнувшись із таким вибором, більшість інших країн, імовірно, не обрали жодного з цих варіантів.

За словами аналітиків, Китай запропонував нову модель відносин із США. Сі зазначив, що під час саміту сторони домовилися про відносини, засновані на “конструктивній стратегічній стабільності”. Це стало найчіткішим сигналом того, як Пекін хоче представити наступний етап американо-китайських відносин: не як “перезапуск”, а як довгострокову конкуренцію, яка має залишатися в певних межах. У такому трактуванні “стабільність” — це не поступка, а спосіб зробити конкуренцію контрольованою, довготривалою та менш схильною до переростання у кризу.

Детальніше результати саміту Трампа з Сі в статті “G2 без ілюзій: що насправді вирішили Трамп і Сі в Пекіні” аналізував Сергій Корсунський.