Перші практичні та цілком очікувані висловлювання переможців угорських виборів знову акцентували увагу на проблемі, яка, здається, триває у нас вже досить довго
Мадяр зазначив, що не підтримує прискорений вступ України до ЄС. За його словами, всі мають проходити однаковий шлях. А потім це питання ще потрібно буде вирішити на референдумі. І ось багато українців почали висловлювати своє обурення. Мовляв, нам знову ставлять перепони на шляху до Європейського союзу.
Водночас значно менше уваги привернуло дослідження, опубліковане минулого тижня, яке показало, що ми наразі реально виконуємо план вимог вступу лише на 9 %. Це, на мою думку, має нас турбувати набагато більше.
Адже вступ до ЄС слід сприймати не як кінцеву мету – а лише як інструмент, який має спонукати нас привести державу до тих стандартів, які очікуються від члена Євросоюзу. Бо насправді важливо – це справжнє верховенство права, незалежність судової та правоохоронної системи, системна боротьба з корупцією тощо. А не факт прийому до ЄС.
ЄС – це має бути засіб, а не мета. Членство в ЄС повинно лише формально зафіксувати той прогрес, який ми досягнемо.
Натомість складається враження, що багато людей – і, що ще сумніше, політиків і урядовців, сприймають членство в ЄС як якийсь “приз” за витривалість у війні. Мовляв, хіба ми не заслужили бути в ЄС?
Це місцями нагадує студента в університеті, який намагається якось “пропетляти”, домовитися і скласти іспит. Замість того, щоб дійсно вивчити матеріал, набути знань, вдосконалитися і з чистою совістю отримати оцінку. Диплом – і не важливо, що там з знаннями.
Ось і наша риторика часто нагадує бажання не стільки вдосконалити державу так, щоб вона справді відповідала європейським стандартам, скільки якось домовитися, “проскочити”, десь “тиснути на жалість”, десь протиснутися агресивніше. Це, будемо відверті, властиво нам як посткомуністичному суспільству загалом. Ось це: “вмій крутитися” і “давати собі раду”. Але це абсолютно поганий підхід – як в чисто людському вимірі, так і тим більше, коли йдеться про такі доленосні речі, як рух нашої країни в ЄС.
Тому ще раз – важливо не стільки членство в ЄС як таке, важливо, щоб наша держава справді реформувалася відповідно до європейських стандартів. Адже ЄС – це не про ідеальний сервіс чи гарні манікюри – це передусім спільнота, яка прагне забезпечувати верховенство права, незалежність судів та боротися з корупцією. Очевидно, що, як і всюди, виходить не ідеально і не завжди.
Але, здається, нам точно є чому повчитися і чого прагнути в цьому контексті. Важливо будувати Євросоюз тут, у себе. По-справжньому. І тоді нас не так вже будуть турбувати заяви та вимоги тих чи інших політиків.
Джерело
Про автора. Радомир Мокрик, український історик, культуролог, науковий працівник Інституту східноєвропейських студій на філософському факультеті Карлового університету в Празі
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.