Славутич, місто, засноване чорнобильцями, реалізує проект створення енергоострова для забезпечення захисту від можливих блекаутів.

У найближчі місяці у Славутичі планується провести краш-тест, щоб перевірити, як міська енергосистема функціонуватиме автономно від загальної енергосистеми, забезпечуючи електрикою не лише комунальні підприємства, а й населення під час блекауту

Славутич – наймолодше місто в Україні. Його будівництво розпочалося у 1986 році після аварії на ЧАЕС, з метою переселення родин працівників станції. Багато мешканців працювали на ЧАЕС до 2000 року, коли станція повністю зупинила виробництво електроенергії. Очевидно, що саме завдяки статусу Славутича як міста енергетиків у 2019 році тут було засновано перший в Україні енергетичний кооператив “Сонячне місто”, до якого міг приєднатися будь-який мешканець, що інвестував у сонячні станції на дахах муніципальних будівель. Наразі Славутич створює власний енергоострів, щоб під час блекауту постачати електроенергію не лише критичній інфраструктурі, а й жителям, оскільки в квартирах славутичан немає газу. Про те, як місто енергетиків, розташоване за 6 км від кордону з Білоруссю, забезпечує свою енергетичну безпеку, в інтерв’ю Еспресо розповів міський голова Славутича Юрій Фомічев (на фото).

Юрій Фомічев, фото: Славутицька міська рада

 

Яким чином Славутич формує свій енергетичний острів і що вже вдалося реалізувати?

Ті потужності, які ми вже маємо, забезпечують трохи більше половини енергетичних потреб міста. Ми споживаємо 7 МВт, а виробляємо вже майже 4 МВт. Поки що не можемо стверджувати, що ми вже в режимі острова, оскільки існує ряд технічних питань, які потрібно вирішити. Це насправді непросто, адже в один момент місто споживає 7 МВт, а через півгодини – 5 МВт. Це питання балансування потребує вирішення. Складно, коли у тебе кілька джерел генерації – когенераційні установки, сонячна станція, системи накопичення. І все це потрібно інтегрувати в єдину систему, щоб забезпечити споживання енергії людьми. Тому це складний шлях як з технічної, так і з юридичної точки зору.

Зараз ми наближаємося до завершення підготовки, щоб за кілька місяців розпочати тестування. Це буде свого роду краш-тест – відключення міста від енергосистеми та перехід в острівний режим. Ми проведемо його, навіть якщо на той момент не матимемо всієї необхідної потужності, щоб зрозуміти, що це можливо, і з якою черговістю ми повинні вмикати та вимикати частини міста в певний час.

Отже, у разі масових відключень електроенергії, загальні графіки відключень у Славутичі не будуть діяти?

Ні, уникнути графіків відключень не вдасться. Сказати, що ми генеруємо свої 7 МВт електроенергії, і не відключайте нас, – це дещо неетично стосовно єдиної енергосистеми. Це рішення на випадок блекауту.

Ми вже маємо чотири когенераційні установки різної потужності, які потрібно з’єднати. Маємо сонячну генерацію близько 2 МВт, розподілену по місту. У нас є системи накопичення – це ключовий елемент у цій моделі. Саме ці потужні акумулятори будуть балансувати всю систему.

Щодо генераторів, їх неефективність чітко демонструють пункти незламності. Коли електропостачання зникає, ми запускаємо генератор у пункті незламності, а перші кілька годин туди взагалі ніхто не приходить. А потім приходить перша людина, яка забула зарядити свій гаджет – це десь 40 Вт, а у нас генератор на 20 кВт. А далі може бути великий наплив людей, і вже цих 20 кВт генератора може не вистачити. Тобто спостерігається велике коливання балансів. Більшість громад встановлюють акумулятори, інвертори. І генератор спочатку працює на зарядку акумулятора. Бо акумулятору все одно, чи 5 Вт споживання, чи 20 кВт, якщо йому дозволяє потужність. Він дуже добре балансуватиме.

Так само ми формуємо свій енергетичний острів через балансування за допомогою систем збереження енергії. Тобто ми накопичуємо всю енергію в системах накопичення і забираємо стільки, скільки потрібно. Тоді коливання 7 МВт чи 5 МВт протягом однієї години згладжуються. Бо заявити, що ти вже генеруєш 7 МВт – це одна справа, а працювати технічно з цією генерацією – зовсім інша.

Чи плануєте заробляти на балансуючому ринку за рахунок власної генерації та системи збереження енергії?

Ми вже отримуємо прибуток. Ті потужності, які в нас є, працюють на ринку. Поки що ми маємо статус активного споживача. Скоріше за все, ми отримаємо статус виробника, коли збільшимо потужності.

Наразі наша когенераційна установка включається в пікові години і віддає електроенергію в мережу на годину-дві, коли ціна найвища. Ми ж не будемо працювати в збиток. Зараз у тестовому режимі працює сонячна станція. Не хочеться віддавати електроенергію в мережу за копійки. І насправді, коли ціна одна копійка – це означає, що мережі ця електрика не потрібна, вона навпаки хоче, щоб її забрали. Тому в такі періоди ми будемо заряджати акумулятори, а в пікові години віддавати.

Перший досвід у нас вже є – з 1 січня наше комунальне підприємство на когенерації вже заробило свої перші гривні.

Чи правда, що на енергоринку заборгованість перед виробниками електроенергії – майже до року?

Заборгованість дійсно існує. Тому, коли ми говоримо про газову генерацію, потрібно розуміти, що необхідно мати запас міцності, інакше будемо в боргах перед газовиками, адже за газ потрібно платити незалежно від того, чи розрахувалися з вами за електрику. Якщо говорити про сонячну енергію, то ти інвестуєш в обладнання або залучаєш інвестора, будуєш системи накопичення, і тоді вже не ризикуєш так сильно через затримки платежів від енергоринку, як з газом.

Багато громад скаржаться на те, що їм було важче знайти фінансування на когенераційні установки, ніж пройти всі процедури підключення. Скільки часу у вас пішло від моменту, коли привезли когенератор, до моменту, коли його запустили?

Протягом минулого року, мені здається, з червня чи липня, ми змогли підключити три генераційні установки, які до кінця року запрацювали і з січня почали постачати електроенергію не лише для власних потреб, але й в мережу. Це великий шлях, адже потрібно працювати щонайменше з двома зовнішніми структурами – обленерго (електромережі) і газовиками (облгаз чи розподільні мережі). Це справді непросто. “Все починається, відбувається, завершується в сфері людських стосунків і відносин”. Це перша фраза кодексу етики нашої громади. Саме особисте спілкування, переконання, залучення в команду, обіцянки пропіарити дає результат.

Чи спілкувалися ви з Укренерго щодо створення енергоострова? Адже вони мають розуміти, хто скільки вироблятиме електроенергії, скільки є системи зберігання, аби балансувати енергосистему?

Пригадую, на одному з форумів презентували кількість завезених і навіть вже підключених до генераційних установок в Україні. Їх загальна потужність становила, здається, 50 МВт. Укренерго каже: “Ми їх не бачимо, у нас їх немає”. Бо вони переважно працюють або на самозабезпечення, насамперед котельні, або як резервне живлення не працюють в мережу. Тому тут справді важлива комунікація з Укренерго.

Маленьким громадам важко працювати на енергоринку самостійно. Ми не маємо фахівців, які розуміють, що таке енергоринок і як з ним працювати. Зарплата спеціаліста такого рівня – кілька тисяч доларів – маленька громада не може собі це дозволити. Тому у нас є партнерська угода з Енергетичною компанією України. Це державне підприємство, яке є найбільшим балансуючим підприємством на енергоринку. Ми співпрацюємо з ним, адже ситуації бувають різні. Наприклад, взимку у нас зупинилася когенераційна установка – були недопрацювання виробника, через які обладнання не було налаштоване на роботу в сильні морози. Тож потрібно було вносити певні зміни. В результаті, ми не змогли віддати в мережу заявлений мегават.

Якщо не вмієш працювати з енергоринком, то в такій ситуації ти не лише не заробиш, а ще й можеш отримати штрафи. Тому важливо мати потужного партнера.

Яким чином захистити вже збудоване від ворожих атак?

Повністю – неможливо. Ми розуміємо, що їх агентура присутня по всій Україні. Так, ми намагаємось забезпечити фізичний захист там, де це можливо, і в межах наших фінансових можливостей. Тобто інвестиції в розподілену енергетику – це не всі витрати. Потрібно інвестувати у захист, створювати певні перешкоди, РЕБи, підтримувати Збройні Сили, адже головна надія – на нашу протиповітряну оборону, на мобільні групи чи дрони-перехоплювачі. Все це не є гарантією або страховкою від того, що вам не прилетить. Є випадок Чорноморська, який не встиг на сесії навіть від донора передати сонячні панелі, а по них вже прилетіло.

Чому важливо розвивати розподілену генерацію. Бо якщо у тебе 10 когенераційних установок, і одна з них постраждала – ти втрачаєш 10% генерації. На 90% ти ще якось балансуватимеш, можеш робити певні графіки, і ці 10% можеш відновити досить швидко. Якщо ж у тебе одна велика ТЕЦ, то від одного удару ти можеш втратити всі 100% і відновлення займе значно більше часу.

Тому розподілена генерація має свою перевагу в тому, що вона менш вразлива до знищення нашим ворогом. Але гарантій повної безпеки немає.

Чи очікуєте, що ваші інвестиції в розвиток енергетики принесуть Славутичу додаткові переваги? Наприклад, зростання вартості житла чи релокацію бізнесу, який шукає місця з меншими ризиками блекауту?

Так, нині бізнес звертає на це увагу. Є люди, які приїздять жити в Славутич, особливо в зимовий період саме через це. Люди бачать, що у наших школах можна навчатися навіть в укриттях, а не лише пересидіти тривогу, тому приїжджають з дітьми. Отже, всі ці інвестиції приносять свої плоди.

На жаль, саме безпекові питання гальмують багато проєктів. У майбутньому ми плануємо розвивати зелену енергетику, щоб сказати бізнесу: “Дивіться, тут повністю зелений слід вашого виробництва, завдяки цьому ви будете конкурентоспроможними на європейському ринку, тож приходьте до нас”. Це наша глобальна стратегія. Але в поточний період наші інвестиції в енергетику – це перш за все енергетична стійкість, а також економічна безпека нашого підприємства теплозабезпечення.

Більшість теплоенерго є збитковими через різницю в тарифах. Тому, коли ми надаємо своєму теплопостачальному підприємству інструмент для заробляння грошей, ми допомагаємо уникнути банкрутства. Інакше його доведеться фінансувати з міського бюджету.

Знаю, що в Європі є водоканали, які отримують 90% свого прибутку від виробництва електрики і лише 10% – від постачання води населенню. Вважаю, що це абсолютно реальна історія для України. Ми маємо потенціал з наших комунальних підприємств створити мікроенергокомпанії. Переконаний, що ми можемо швидко побудувати в Україні модель, до якої європейські громади йшли багато років.