Мустафін розповідає про Людвіга ІІ, який прославив Баварію своїми замками.

Романтичні замки та палаци Баварії – Ліндергоф, Герренкімзее та особливо Нойшванштайн – вважаються символами цієї німецької землі, щороку залучаючи безліч туристів, а отже, сприяють поповненню місцевого бюджету

Тож багато відвідувачів з подивом дізнаються, що їхнє зведення, ініціатором якого став, мабуть, найвідоміший з баварських монархів — Людвіг II, зовсім не викликало захоплення у його підданих. Скоріше, викликало роздратування. Але хіба це єдиний випадок в історії, коли сучасники відверто не розуміють захоплень свого правителя та вважають їх щонайменше дивними, але згодом із задоволенням користуються “плодами його праці”?

Нічна прогулянка короля Людвіга II на санях

Людвіг дійсно вражав. Його батько, король Максиміліан, намагався виховати дітей у спартанському стилі, проте принц виріс людиною м’якою. Він захоплювався музикою, поезією та мистецтвом, ніби ховаючись від світу за їхньою допомогою.

Людвіг II

У справжнього красеня з атлетичною статурою жінки закохувалися одна за одною, але сам він уникав жіночого товариства. Так і не одружившись, єдині заручини розірвав сам, коханок не мав, принаймні про них нічого не відомо, – натомість чутки про гомосексуальність Людвіга супроводжували його протягом майже всього життя.

Щире захоплення принца середньовічними героями – як реальними, так і легендарними – насправді було суто естетичним. Він і не думав “втілювати їх у реальному житті” – на поле бою чи до державних справ Людвіга не тягнуло зовсім. І це при тому, що вже у вісімнадцять років – одразу після смерті батька він став королем. А Баварія в цей час залишалася цілком самостійною державою і “розгорнутися” насправді було де.

Читайте також: Народжений у печерах. Справжня й удавана історія “короля сирів”

У шістнадцять Людвіг побачив постановку вагнерівського “Лоенгріна” і зрозумів – жити варто саме для цього. Тож після сходження на престол він розшукав композитора і запросив його до Баварії. Власний будинок, матеріальне забезпечення, умови для творчості – заради Вагнера король, здавалося, був готовий на все. От тільки піддані почуттів монарха не поділяли, а парламент та родичі Людвіга були просто налякані.

Людвіг II слухає Вагнера

Зрештою король капітулював (людиною він все ж був м’якою), Вагнер поїхав до Швейцарії, а Людвіг після цього просто зненавидів власну столицю та політику загалом. Шампанському він надавав все помітнішу перевагу перед спілкуванням з міністрами, які змушені були буквально розшукувати володаря, якщо потрібно було підписати якісь важливі державні документи.

Вдень монарх переважно спав, натомість вночі майже не стуляв очей – саме цим часом пояснюють його прізвисько “місячний король”. Або ж “король-місяць”.

За іншою версією, таким чином “віддзеркалювали” його захоплення французьким тезкою — Людовіком XIV. Того називали “королем-сонцем”.

Проте, на відміну від кумира, Людвіг принципово не бажав воювати. І робив це переважно під тиском. Був, скажімо, проти того, щоб битися з Пруссією в союзі з Австрією. Але його вмовили. В результаті союзники зазнали поразки, яка для Баварії стала справжньою катастрофою. Проте король цього, здається, й не помітив.

Війна проти Франції – вже в союзі з Пруссією – Людвігу не подобалася ще більше. Попри те, що на відміну від попередньої, вона була переможною. Формально. Бо за її підсумками Баварія остаточно втратила незалежність і увійшла до складу новоствореної Німецької імперії.

Власне, й саму імперію проголосили не деінде, а у Версальському палаці, зведеному тим самим Людовіком XIV. Це був своєрідний акт приниження переможених французів.

Але в Людвіга не було причин зловтішатися, і на церемонію він не з’явився. Лист із закликом оголосити імператором прусського короля підписати його вмовив (вкотре!) особисто Отто Бісмарк.

З втратою Баварією самостійності Людвіг нарешті зміг зосередитися на тому, про що, видається, мріяв усе життя, і завдяки чому насправді про нього і зараз пам’ятають у світі. Будівництвом замків. Не паперових, реальних. І що показово — з трьох найвідоміших принаймні двоє стали баварськими “реінкарнаціями”… Версаля. А третій, Нойшванштайн, став грандіозною декорацією до вагнерівських опер.

За життя Людвіга, щоправда, повністю завершити будівництво встигли лише в Ліндергофі. Для цієї резиденції, між іншим, замовили спеціальне біле фортепіано з позолотою – саме для Вагнера. Але композитор, зрештою, так і не приїхав.

Ліндергоф

Демонстративна розкіш Ліндергофа вражає і сучасних туристів. Годі й казати, яке враження вона справляла на сучасників. І яке обурення викликала в депутатів баварського парламенту. Адже замки будувалися за державний кошт. І борги Баварії зростали просто шаленими темпами.

Про те, що з марнотратством Людвіга “треба щось робити”, говорили й раніше. Але тепер контури майбутньої політичної комбінації стали максимально конкретними.

Зрікатися трону з власної ініціативи король відмовлявся категорично – це було, видно, єдине питання, в якому він вмовлянням не піддавався. А позбавити володаря влади без його згоди конституція (а Баварія була конституційною монархією) дозволяла лише в разі визнання його недієздатним. За це й вхопилися – зрештою, фантазії та дивацтва Людвіга були загальновідомі.

Документ, що “встановлював” діагноз (заочно!) підписали чотири лікарі на чолі з Бернхардом фон Гудденом. Король обурювався і до останнього намагався не пускати ескулапів до себе. Але марно.

Можливо, Людвіг змирився із долею. Принаймні так згодом пояснювали його рішення прогулятися берегом Штарнберзького озера вдвох із тим самим психіатром, який напередодні визнав його божевільним.

Замок Берг на березі Штарнберзького озера

З прогулянки не повернулися обидва. За офіційною версією – потонули. Нібито король вирішив звести рахунки з життям, а лікар намагався його зупинити й сам потрапив під гарячу руку. Щоправда, у свідоцтві про смерть фон Гуддена медичних обґрунтувань причин його загибелі немає.

Читайте також: “Війна троянд”, якої не було?

Подейкували, що монарх міг потрапити у пастку – бо сподівався втекти (є деякі свідчення про те, що втечу й справді готували), і його смерть стала єдиним способом цього не допустити. “Його вбили!” нібито вигукнула, дізнавшись про смерть короля, кузина Людвіга – австрійська імператриця Єлизавета.

Цікаво, що спадкоємцем загиблого володаря став його рідний брат Оттон – визнаний божевільним цілком офіційно. І зійти на трон, між іншим, цей висновок йому не завадив. Хіба що регентом залишився Леопольд – дядько Людвіга й Оттона, якого багато хто вважає автором усієї комбінації з усунення “місячного короля”.

Сучасна Баварія в спадок від Людвіга отримала не лише замки й палаци. Продовження отримали й чимало інших проєктів, які він започаткував. Навіть витрати “короля-місяця” сьогодні не здаються такими вже марними. Втім, сам Людвіг за час, що минув, теж став чимось на кшталт баварського “бренду”. І завдяки своєму непересічному життю. І завдяки загадковій смерті.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.