Дослідники повідомили про наявність води на Місяці та вказали, де можуть бути розташовані запаси водяного льоду.

Ці кратери найдовше залишалися в тіні.

Дослідники повідомили, що кратери, розташовані поблизу південного полюса Місяця, які найдовше залишалися в тіні, ймовірно, містять найбільші запаси водяного льоду. Вважається, що ці запаси формувалися поступово, а не внаслідок якоїсь одноразової події, як зазначає Space.com.

Проте ці “постійно” затінені кратери насправді не завжди залишаються в тіні, як вважалося раніше, оскільки зміни нахилу осі Місяця відносно Землі та Сонця призводять до зміни кута освітлення протягом мільярдів років. Кратери, які були охоплені холодною тінню і в яких лід міг існувати три мільярди років тому, не обов’язково залишаються в тіні сьогодні, і навпаки.

У 1960-х роках деякі планетологи висловили припущення, що кратери на південному полюсі Місяця, де кут падіння сонячного світла настільки малий, що частина внутрішньої поверхні кратерів постійно залишається в тіні, можуть бути досить холодними для утворення водяного льоду. Проте місячний реголіт, який був доставлений на Землю під час місій “Аполлон” у 1969-72 роках, виявився абсолютно сухим.

Однак у 1994 році радар місії Clementine вказав на можливу наявність водяного льоду. Це відкриття було підтверджено апаратами Lunar Prospector і Lunar Reconnaissance Orbiter (LRO).

Водяний лід може стати важливим ресурсом для астронавтів, які планують жити в майбутніх місячних базах. Вода може використовуватися для пиття, а також може бути розщеплена на атоми водню і кисню, що входять до її складу, для отримання ракетного пального та повітря для дихання. Проте питання про те, як вода з’явилася на Місяці, залишається нерозгаданим.

У новому дослідженні планетологи Пол Хейн з Лабораторії атмосферної та космічної фізики Університету Колорадо в Боулдері, Одед Ахаронсон з Інституту Вейцмана в Ізраїлі та Норберт Шергофер з Інституту планетології в Аризоні з’ясували, звідки вона не могла з’явитися. Наприклад, вона не утворилася внаслідок однієї великої події, такої як падіння гігантської комети.

Вчені взяли за основу дослідження той факт, що водяний лід присутній не у всіх постійно затінених кратерах. “Очевидно, що лід розподілений нерівномірно. Він не концентрується в однакових кількостях у всіх кратерах. І цьому не було переконливого пояснення”, – зазначив Гейн.

Команда працювала у зворотному напрямку, використовуючи дані про температуру поверхні, отримані за допомогою приладу Diviner на борту LRO, у поєднанні з комп’ютерними моделями термічної еволюції кратерів. Ключовим моментом є те, що нахил осі Місяця змінювався з плином часу, а це означає, що деякі кратери, які перебували в тіні три мільярди років тому, більше не залишаються в тіні, в той час як інші перейшли в тінь. На світлі водяний лід сублімує і або вивітрюється в космос, або мігрує в інші затінені області, які виконують роль пасток для холоду.

Вчені склали перелік кратерів, які залишалися в тіні найдовше. Виявилося, що це ті самі кратери, в яких прилад Lyman-Alpha Mapping Project (LAMP) на борту LRO виявив водяний лід. Наприклад, кратер Хоуорт, розташований поблизу південного полюса Місяця, перебуває в постійній тіні понад три мільярди років і містить одні з найсильніших радіолокаційних сигналів водяного льоду.

“Схоже, що в найстаріших кратерах Місяця також міститься найбільше льоду. Це свідчить про те, що Місяць накопичував воду більш-менш безперервно протягом 3 або 3,5 мільярдів років”, — зазначив Гейн.

Нагадаємо, нещодавно вчені виявили на Місяці новий кратер-рекордсмен. І він з’явився зовсім недавно, у 2024 році.