Дослідники виявили, як давні люди створили Стоунхендж, з’ясувавши, хто перемістив Вівтарний камінь.

Камінь було доставлено з відстані 700 кілометрів.

Стоунхендж займає значне місце в історії людства. Ця давня та загадкова споруда тисячоліттями підносилася над південною частиною Англії. У 2024 році її таємничість зросла: дослідники виявили, що Алтарний камінь був перевезений з крайньої півночі Шотландії, приблизно за 700 кілометрів від його нинішнього розташування.

Деякі науковці висловлювали припущення, що цю подорож каменю могли здійснити льодовики. Проте нове дослідження демонструє, що, принаймні частково, його все ж перемістили люди, повідомляє Science Alert.

«Замість того, щоб бути перенесеними природним шляхом льодовиками, дані свідчать про свідоме, ретельно сплановане переміщення каменів через складний і різноманітний ландшафт. Наше моделювання показує, що льодовики могли перенести частину каменів під час останнього льодовикового періоду, можливо, до Доггер-Банку в Північному морі, але не до південної Англії, що означає, що камінь все ж довелося б переміщати на сотні кілометрів людьми», — зазначив геолог Ентоні Кларк з Університету Кертіна в Австралії.

Камені Стоунхенджа поділяються на два типи. Один вид складається з величезних місцевих блоків пісковика, відомих як сарсени, інший – блакитні камені, які формують внутрішню підкову. Їх видобули в Уельсі, на відстані 230 кілометрів від пам’ятки.

Однак Вівтарний камінь, або камінь № 80, є унікальним. Він майже прихований у центрі, на ньому лежать два обвалені сарсени, і він виготовлений з породи, яка не схожа на жоден інший камінь у цій структурі.

У 2024 році Кларк і його колеги проаналізували найменші кристали циркону в Вівтарному камені та встановили, що він походить з Оркнейського басейну, розташованого на самому північно-східному краю Шотландії. На початку 2026 року Кларк і його колега, геолог Крістофер Кіркленд з Університету Кертіна, опублікували дослідження, в якому вивчили мінералогію Солсберійської рівнини. Вони дійшли висновку, що вона не була вкрита льодовиком у період, необхідний для переміщення Вівтарного каменю. Тобто, як би він не потрапив на рівнину, його принесли туди не льодовики.

Кристали циркону Вівтарного каменю найбільш точно відповідали зразкам з Кейтнесса, розташованого на самому краю материкової Шотландії. Вчені змоделювали рух Британсько-Ірландського льодовикового щита під час останнього льодовикового максимуму, близько 27 000 років тому. І дійшли такого ж висновку: лід не міг перенести камінь від Кейтнесса до Солсбері.

Однак, можливо, існував проміжний варіант. Аналіз вчених показав, що камінь міг бути переміщений по льодовиковому льоду до Доггер-Банку, нині затопленого регіону під Північним морем, який під час льодовикового періоду був сушею. Це майже вдвічі скоротило б шлях до Солсберійської рівнини, зменшивши відстань з 700 до 400 кілометрів.

Але проблема в тому, що Доггер-банк був затоплений підніманням рівня моря тисячі років до зведення Стоунхенджа. Якби давні люди справді знайшли там Вівтарний камінь, вони мали б помітити його до підняття рівня моря, забрати, деякий час зберігати, а через тисячоліття використати для будівництва Стоунхенджа.

Раніше вчені з’ясували, що споруда на південному заході Англії, яка, як вважалося, пов’язана з королем Артуром, не є середньовічною. Археологи вважають, що її вік перевищує 5000 років, вона датується неолітом або кам’яною добою. Тобто, її збудували за тисячі років до передбачуваного часу життя легендарного короля та лицарів круглого столу.