Головний оборонний проєкт Європи переживає складні часи: чи є можливість його порятунку?

За майже десятиріччя програма європейського винищувача шостого покоління практично не просунулася, залишившись на етапі “амбіційного концепту”. Водночас конкуренти активно рухаються вперед – США планують запустити свій F-47 у повітря вже у 2028 році.

Кажуть, що безкінечно можна спостерігати за трьома речами: вогнем, що палає, водою, що тече, а також за тим, як Європа намагається реалізувати черговий спільний проєкт у сфері безпеки та оборони.

Проблема полягає не лише у термінах (хоча це, звісно, також має велике значення). За останні роки Європа стала колективним “котом Шредінгера”, коли йдеться про спільні оборонні ініціативи. У цьому контексті ніхто з упевненістю не скаже, чи вони живі, чи вже мертві.

Не встигли вщухнути скандали навколо франко-німецького танка нового покоління, як Франція фактично відмовилася від проєкту Eurodrone – величезного бойового БпЛА, який був одним із символів оборонного співробітництва в ЄС.

Французи мають свої причини. За сучасними стандартами війни Eurodrone виглядає занадто вразливим – через свої розміри, відсутність технології стелс та недостатню швидкість.

Це, парадоксально, не є проблемою самого безпілотника – просто його розробка тривала настільки довго (близько десяти років), що він закономірно почав морально застарівати.

Але навіть історія Eurodrone блідне на фоні програми винищувача шостого покоління Future Combat Air System (FCAS), яку спільно просувають Франція, Німеччина та Іспанія. А також їхні представники в особі Dassault Aviation, Airbus та Indra Sistemas відповідно.

Термін, який країни виділили на вирішення суперечностей (його планували завершити у квітні), спливає прямо зараз. Чи є надія на те, що сторони зможуть досягти угоди?

Великі плани на майбутнє: як з’явився FCAS

Франко-німецько-іспанська програма винищувача шостого покоління – це не просто статусний проєкт “локомотивів” ЄС. Це відчайдушна спроба Європи наздогнати втрачені десятиліття.

Відставання Європи у створенні нових винищувачів стало особливо помітним останніми роками. Сьогодні літаки, побудовані за технологією стелс, хоч і повільно, але витісняють традиційні винищувачі покоління 4+. Наприклад, американських F-35 вже виготовлено понад 1300, а Китай має близько 300 літаків J-20.

Водночас ані Франція, ані Німеччина, ані жодна інша країна ЄС досі не має “невидимки” власного виробництва. Європа в цьому аспекті відстає не лише від США, Китаю та РФ, а навіть від Туреччини, яка активно тестує свій KAAN/TF-X п’ятого покоління.

Близько десяти років тому у європейців виник амбітний план – “перестрибнути” через одне покоління і одразу перейти до шостого (тобто, обійтись без умовних аналогів F-22 і F-35).

Йдеться про розвиток концепції стелс, але з більшим акцентом на мережецентричності та автоматизації. Іншими словами, “шістка” зможе діяти як з пілотом, так і без нього – літаки п’ятого покоління цього не вміють.

Європейський план виглядав надійно… але лише в теорії. На практиці, мабуть, найбільшим “досягненням” стала публічна демонстрація макета NGF (New Generation Fighter), який був представлений на Паризькому авіасалоні у 2019 році.

Це і був той самий винищувач шостого покоління, який створюється в рамках програми FCAS. І який має замінити Dassault Rafale і Eurofighter Typhoon приблизно у 2040-х.

NGF виділяється окремо, адже програма FCAS не обмежується опціонально пілотованим літаком. Вона також передбачає розробку дронів, нових типів авіаційного озброєння, а також інтеграцію всіх систем у єдину мережу.

“Європейський літак шостого покоління буде використовуватися разом із так званими “Вінгменами”, або бойовими дронами у вигляді зграї, які фактично будуть керуватися оператором самого літака, – зазначає УНІАН авіаційний експерт Богдан Долінце. – Сьогодні сам проєкт літака перебуває на ранній стадії розробки”.

Одразу варто зазначити, що FCAS/NGF не слід плутати з іншою оборонною ініціативою – GCAP (Global Combat Air Programme), – спрямованою на створення винищувача шостого покоління. Останню реалізує Лондон разом із італійцями та японцями.

Лебідь, Щука і Рак, або як не треба створювати літаки

Таким чином, у Європі з’явилися дві конкуруючі програми шостого покоління: франко-германо-іспанська FCAS (Future Combat Air System) і британсько-японсько-італійська GCAP (Global Combat Air Programme).

Але якщо у випадку з GCAP британці стали беззаперечними лідерами і могли диктувати партнерам своє бачення, то франко-німецький проєкт майже одразу зіткнувся з суперечностями.

Головною проблемою став розподіл робіт. Французьку Dassault Aviation призначили головним підрядником зі створення винищувача, але вона не отримала вирішального права голосу, оскільки частки були порівну поділені між трьома компаніями, включаючи Airbus та Indra.

“Ключовими факторами, які на сьогоднішній день призводять до відповідних проблем із розвитком програми, є кілька питань, – зазначає УНІАН Богдан Долінце. – Перше – це тертя між компаніями Dassault та Airbus щодо розподілу ролей у даному проєкті та інтелектуальних прав. На жаль, як ми бачимо з 2019 року, це не перший проєкт (в Європі, – УНІАН), який стикається з такими проблемами”.

Другим важливим викликом експерт вважає існування європейсько-японського проєкту GCAP, що, на його думку, є не стільки каталізатором, скільки фактором стримування.

“Ну і третя важлива складова – це питання фінансування проєкту. Адже загалом кошти на його розвиток планують виділяти з європейських оборонних фондів. І роль, і місце окремих країн та їх внесок у проєкт визначатиме, який обсяг фінансування буде надходити до тих чи інших країн”, – додав авіаційний експерт.

Ситуація навколо FCAS почала стрімко погіршуватися приблизно рік тому. Саме тоді, за даними німецького видання Hartpunkt, Париж почав наполягати на перегляді своєї частки в проєкті і замість рівної третини запросив одразу 80%.

Це свідчить про намір Франції зосередити у своїх руках розробку як самого винищувача, так і інших елементів системи, зокрема й дронів, які, як вже зазначалося, повинні діяти разом із винищувачем.

“Французи хочуть отримати повне управління програмою, – говорить агенції УНІАН головний редактор військового порталу Defense Express Олег Катков. – Отримавши умовний 51%, вони почнуть розподіляти найбільш цікаве і дороге на себе, а маловажливе – на інших. Тому це ще й економічне питання”.

Експерт нагадав, що до питання розробки літака також підключилися німецькі профспілки, які прагнуть захистити інтереси національних виробників. Або, кажучи простіше, розійтися з французами.

Найбільш показовими у цьому сенсі є заяви керівників галузі.

Так, голова компанії Dassault Ерік Трапп’є раніше підкреслив, що від самого початку програми саме Францію визначили провідною стороною у створенні літака. Він додав, що для “розробки бойових літаків такого рівня у майбутньому нам потрібен лідер”, тоді як Airbus прагне знизити роль Dassault Aviation.

На перший погляд, все це виглядає як кричуще нахабство з боку французів, але тут варто згадати важливий момент. Серед усіх, хто бере участь у програмі, Франція є єдиною країною, яка може самостійно будувати винищувачі. Вона також може створювати двигуни – цим займається компанія Safran.

Знаменитий Dassault Rafale, оснащений двома двигунами Snecma M88 від Safran, можна справедливо вважати “національним”, тобто французьким. Німеччина та Іспанія мають досвід у створенні Eurofighter Typhoon, але це загальноєвропейський проєкт, реалізований зусиллями одразу кількох великих країн Європи, включаючи Великобританію.

Розподіл робіт – важливий, але не єдиний виклик.

Існують об’єктивні концептуальні розбіжності між країнами. Справа в тому, що французам потрібен палубний літак, який можна буде експлуатувати (принаймні, одну з його модифікацій) з борту майбутнього авіаносця France Libre. Це створює обмеження щодо розмірів та маси літального апарата.

Перед Німеччиною таких обмежень не існує – їй взагалі не потрібен палубний літак, оскільки країна не має авіаносців і не планує їх створювати у майбутньому.

“Франції потрібен легкий винищувач, який зможе запускатися з авіаносців, – зазначає УНІАН Олег Катков. – Він також повинен бути “суверенним”, адже має нести французьку ядерну зброю. Німцям потрібен винищувач, який буде важким і нестиме американську ядерну зброю. Це означає відкриття доступу до систем літака. Для того, щоб американці могли інтегрувати бомбу B61 під крило цього винищувача”.

З урахуванням всього цього стає зрозумілим, чому труднощі переслідували FCAS протягом майже десяти років.

На якомусь етапі не лише французи, а й німці почали натякати на те, що FCAS їм не цікавий. Нещодавно генеральний директор Airbus Defence and Space Міхаель Шеллхорн повідомив, що якщо в Європі одночасно розроблятимуть три різні винищувачі шостого покоління, це не буде “кінцем світу”.

Один із них, за його словами, буде британсько-японсько-італійським GCAP, “розміром майже з бомбардувальник”; другий – французьким літаком, здатним базуватися на авіаносцях; а третій – європейським винищувачем для завоювання переваги в повітрі, у розробці якого візьме участь Німеччина.

Іншими словами, він запропонував розділити програму FCAS на дві частини.

Втім, такий підхід може призвести до зниження уніфікації, підвищення витрат на виробництво та потенційного скорочення кількості випущених літаків. Крім того, проєктам доведеться конкурувати між собою на експортних ринках.

На додачу головною проблемою бачиться саме другий пункт – про ціну розробки літака.

Для розуміння ситуації – вартість програми розробки американського винищувача п’ятого покоління F-35 перевищила 50 мільярдів доларів. З огляду на це, орієнтовна вартість розробки винищувача шостого покоління може становити 60 мільярдів, а може і всі 100.

Можна припустити, що така сума була б підйомною для провідних країн ЄС (знову ж таки, лише припустити), якщо б вони діяли спільно.

Але з огляду на поточну економічну ситуацію в країнах ЄС важко сподіватися на те, що Франція або Німеччина зможуть самостійно подужати розробку винищувача шостого покоління. Тим паче, що остання, як вже зазначалося, взагалі не має досвіду створення сучасних бойових літаків.

“Врятувати рядового Раяна”, або як вийти з глухого кута

Таким чином, сьогодні програма європейського винищувача шостого покоління зайшла у глухий кут. Вийти з нього – завдання нетривіальне. З іншого боку, майже з кожної ситуації є вихід – і FCAS не є винятком.

Існує кілька варіантів того, як можна вирішити проблему:

1. Залишити все як є і сподіватися на те, що суперечності вирішаться самі собою;
2. Закрити програму і купувати нові літаки у Сполучених Штатів;
3. Розділити програму на два окремі проєкти – для Франції і Німеччини;

Кожен з цих варіантів є реалістичним, але є нюанси.

На перший варіант навряд чи варто покладати багато сподівань, адже за десять років супереч