Експерти вважають, що співпраця між Туреччиною та Росією підходить до завершення, що свідчить про зміну у відносинах між Реджепом Тайїпом Ердоганом та Володимиром Путіним.

Туреччина сприяє Україні у зміцненні позицій на Близькому Сході.

Приблизно десять років тому конфлікт у Сирії призвів до формування несподіваного альянсу на Близькому Сході між Туреччиною та Росією. Наразі це співробітництво розпадається. Натомість Туреччина підтримує Україну у встановленні своїх позицій у регіоні, де раніше домінував російський лідер Владімір Путін, зазначає у статті для NYT старша наукова співробітниця Інституту Близького Сходу Гьонюль Тол.

Взаємини між Путіним і президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом завжди були складними, і певний час здавалося, що конфлікт у Сирії може призвести до їхнього відкритого протистояння. Анкара підтримувала повстанців, які прагнули скинути диктатора Башара Асада, тоді як Москва втручалася, щоб підтримати його режим. Проте врешті-решт Туреччина та Росія знайшли компроміс.

Наприклад, коли Туреччина у 2016 році розпочала військову операцію на півночі Сирії, це стало можливим лише завдяки тому, що Росія, яка контролювала сирійський повітряний простір, надала дозвіл. Туреччина, в свою чергу, зменшила підтримку повстанців. Такі угоди відображали ширше взаєморозуміння між двома державами: кожна з них терпіла та підсилювала присутність іншої в Сирії, що було вигідним для обох сторін.

Для Путіна вигода полягала в згоді Туреччини на утвердження російської влади в Сирії та інших регіонах Близького Сходу, а також у тріщинах, які їхня співпраця викликала в західних альянсах. Ердоган отримав вигоду від наявності регіонального партнера в той час, коли його відносини з НАТО були напруженими.

Спочатку Ердоган виглядав як “молодший партнер” у цьому альянсі, але повномасштабна війна Росії проти України змінила співвідношення сил. Ізольований Заходом, Путін дедалі більше покладався на турецького президента, який відмовився підтримати західні санкції. Туреччина стала важливим центром російської торгівлі, інвестицій та енергетичних потоків, а Анкара отримала більше впливу.

Справжній переломний момент у співпраці настав, коли наприкінці 2024 року режим Асада було скинуто, а Росія, яка застрягла у війні проти України, не надала допомогу сирійському диктатору. Москва швидко спробувала налагодити зв’язки з тимчасовим лідером Сирії Ахмедом аль-Шараа та продовжує постачати нафту до країни. Росія опинилася в ситуації, коли їй довелося вести переговори з сирійським урядом, до складу якого входять повстанці, яких вона безжально бомбила роками. А Туреччина, яка підтримувала повстанців, стала новим домінуючим гравцем.

Для Туреччини це важливий момент — можливість перепозиціонувати себе як ключового союзника по НАТО, перебалансувати відносини з Росією та допомогти Україні встановити нові зв’язки на Близькому Сході.

У квітні президент України Володимир Зеленський, подорожуючи на турецькому державному літаку, вперше відвідав Сирію для переговорів з аль-Шараа та міністром закордонних справ Туреччини, під час яких обговорювалося, зокрема, питання військового та енергетичного співробітництва. Туреччина бере участь у модернізації сирійської армії, перетворюючи її на сучасні збройні сили, здатні подолати десятиліття впливу радянського типу. Для України це можливість поділитися своїм досвідом у військовому виробництві та веденні війни з використанням дронів, набутим за роки повномасштабного вторгнення Росії, одночасно розвиваючи відносини з країною, яка колись була в орбіті Москви.

Україна вже використовує американсько-ізраїльську війну з Іраном, зміцнюючи військові зв’язки з державами Перської затоки. Коли Іран атакував сусідні країни своїми дронами-камікадзе Shahed-136 — тими ж безпілотниками, якими Росія обстрілювала Україну, — Зеленський швидко спробував поділитися досвідом українських сил у протиповітряній обороні з Катаром, Саудівською Аравією та ОАЕ.

Туреччина, яка підтримує міцні військові зв’язки з Перською затокою, розглядає зростання ролі України як доповнення до своїх відносин, що дозволить їй розширити спектр своїх пропозицій. Для Росії, яка роками розвивала тісні економічні та безпекові зв’язки з монархіями Перської затоки, ця зміна стала ще однією невдачею.

Україна гостро потребує союзників і джерел доходів, а “вихід” на Близький Схід закріпить безпекову роль країни. Те, що Ердоган допомагає відкрити двері для України, яскраво демонструє дедалі слабшу здатність Путіна проєктувати глобальну силу та те, наскільки змінилися відносини з Туреччиною.

Очевидно, що Анкара більше не балансує між Москвою та НАТО, і це схиляє шальки терезів не на користь Путіна. Послаблення впливу Росії дало Туреччині, після десятиліття поваги до Москви, можливість просувати свої інтереси. Від цього виграє Україна, вважає авторка.

Попри відчутні вигоди війни США з Іраном для Росії, такі як додаткові мільярди на нафтових доходах, цей конфлікт мав і небажаний побічний ефект для Путіна. Американсько-ізраїльська війна з Іраном привернула увагу Близького Сходу до України. Країни Перської затоки, які виявилися недостатньо підготовленими до атак іранських дронів і ракет, звернулися по допомогу до України. Ослаблення позицій Росії відкриває нові можливості для Києва в регіоні, писала також FT.