5 книг про волю вибору від Ігоря Бондаря-Терещенка

Автори цих видань кардинально змінюють наше сприйняття та ставлять інтелектуальні запитання до наших переконань і прагнень. Їхні наративи – від казкових і романтичних до ділових і тривожних – спонукають по-іншому поглянути на моральність і релігію, філософію та психологію, спадковість і сімейні цінності, наукові факти та саму суть людської природи.

Роберт Сапольскі. Визначено наперед. Життя без свободи волі. – К.: Наш Формат 2026 

“Жахлива думка, що ми всього лише біологічні механізми, які коливаються на черепахах, що стоять одна на одній, – робить висновок автор цієї книги. – Ми не є вершителями власної долі; наша доля сама по собі”. Отже, у своїй провокаційній праці “Визначено наперед” Роберт Сапольскі — один із найвідоміших дослідників людської поведінки – висуває сміливу й науково обґрунтовану ідею: свобода волі не існує. “На запитання “як це сталося?” немає іншої відповіді, – запевняють нас, – окрім “так сталося через те, що відбувалося раніше, а те сталося через те, що відбувалося до цього”. Немає нічого, окрім байдужого Всесвіту, в якому час від часу атоми на мить об’єднуються і формують те, що кожен із нас називає “я”. Тож, спираючись на нейробіологію, генетику та епігенетику, автор демонструє людину як складну систему, чиї рішення формуються ланцюгами причин – від рівня цукру в крові до культурних традицій наших предків. Намір і вибір не підпорядковуються нашому “я”, а визначаються біологічними факторами та обставинами, які не залежать від нас. Ця книга – не про фаталізм чи безпорадність. Навпаки, відмова від віри у свободу волі відкриває нові горизонти для освіти, правосуддя та справжньої гуманності – з співчуттям і розумінням замість осуду, (само)критики чи помсти. Як видно, автор книги кардинально змінює наше сприйняття й ставить інтелектуальні запитання до наших переконань і прагнень; спонукає по-іншому поглянути на моральність і релігію, філософію і психологію, спадковість і меритократію, науковий редукціонізм і саму суть людської природи.

Ольга Вовк. Мишолосіє. – Л.: СПОЛОМ, 2025

Легким відлунням попередніх наукових роздумів звучить тема людського таланту, родинної пам’яті та витоків творчості у чудовій книзі “Мишолосіє” Ольги Вовк – казковій історії про дитинство Лесі Українки та її старшого брата Михайла – нерозлучних вигадників і друзів, яких у родині жартома називали одним спільним іменем. Саме так виникло слово “Мишолосіє” – символ їхньої особливої близькості, довіри й таємного світу, який вони створили разом серед лісу. Там кожне дерево мало характер, озеро зберігало відбитки неба, а звичайна галявина ставала воротами до чарівного світу. “А казкові істоти справді були прекрасними, – дізнаємося ми про мешканців цього світу. – Всі вони мали тендітні крильця. Хтось був у сріблястих костюмах, у туфельках з діамантовими пряжками і шабельками, хтось у кришталевих сукенках з маленькими коронами та перлинкою на зап’ястку. Здавалося, що Михайло з Лесею потрапили на якийсь бал. Від цього видовища їхні очі розбігалися. Аж раптом щось яскраве впало на середину водойми, і діти побачили старого ельфа. Вони помітили, що всі ельфи народжуються одразу дорослими – не було ні дітей, ні старих, винятком став лише цей цікавий дідусь”. Так однієї ночі діти дізнаються, що цей світ справді існує: серед лілеї народжуються ельфи, зоряний пил перетворюється на живі істоти, а мрії можуть потребувати допомоги людей. Разом із новими друзями вони рятують маленького ельфа Дріма, шукають квітку, здатну подарувати йому дім, і зустрічають дивних мешканців підземного царства, де золото нічого не варте без тепла серця. Саме там відкривається головна істина: справжня сила – у любові, дружбі й здатності співчувати. Тож це історія про те, як у дитячій уяві народжується майбутня поезія, як поруч із грою з’являється Муза, а звичайні пригоди стають першими кроками великої творчої дороги. “Мишолосіє” нагадує: інколи саме дитинство відкриває людині її справжнє покликання – і веде до нього через світ мрій.

Пітер Коулмен, Роберт Ферґюсон. Результативний конфлікт. Незгода – це сила, що працює на вас. – К.: Наш Формат, 2026

Книга цих двох авторів – соціального психолога і консультанта з управління конфліктами – по суті,  посібник для роботи з конфліктами в бізнесі, політиці, громадському секторі, освіті та родині. Автори описують реальні кризові ситуації та надають 7 основних стратегій управління конфліктами – від конструктивного домінування до ефективної адаптації. Адже, як дізнаємося з “Результативного конфлікту” Пітера Коулмена і Роберта Ферґюсона, 25–40% робочого часу в організаціях витрачаються на виснажливі конфлікти та пошук винних. Більшість людей прагнуть домовлятися “на рівних”, але реальність інша: ієрархія, влада та нерівність сил. Коли керівник тисне, а ключові працівники вдаються до прихованого саботажу, стандартні підходи не працюють. “Надзвичайно важливою в конфліктних ситуаціях залишається адаптивність – нагадують нам – здатність вільно переміщуватися між різними типами ментальних установок і використовувати поєднані стратегії й тактики, щоб досягти коротко- та довгострокових цілей. Дослідник медіації Берок Буш підкреслює, що конфлікт – це “унікальний людський тигель”, який надає нам виняткову можливість вивчити себе та інших. Чудова новина полягає в тому, що конфлікти – невід’ємна частина життя, тож перед нами – безмежні можливості практикувати стратегії й тактики. Зазвичай жорстку владу пов’язують із підходом “влади над”. Натомість м’яка влада заохочує до співпраці й забезпечує культурними, моральними, соціальними та мотиваційними ресурсами, відкидаючи примус і тиск. Вона дозволяє прагнути бажаних результатів”.

Дара Корній, Таміла Тарасенко. Коли відступає темрява. – Івано-Франківськ: Маґура, 2026

За сюжетом цієї оповіді, морок наступає тихо, накопичується за недалеким кордоном сусідньої країни, проникає в Україну, зухвало вривається в душі людей, поглинає світло, сили, талан. І коли українські міста вже затягує липке павутиння байдужості, а Зло на сході збирає сили, щоб поглинути світ, – настає час боротися пліч-о-пліч з усіма, хто готовий заплатити криваву ціну за волю своєї Батьківщини. Тож у книзі “Коли відступає темрява” Дари Корній і Таміли Тарасенко йдеться про те, що доленосні часи нікого не залишають осторонь, сплітають усі стежки й виводять на поверхню приховане. От і шляхи янголиці Ади, вампірки Інни й травниці Руслани сходяться у вирі Революції гідності. Кожній належить зробити важливі кроки: від визнання любові в своїй душі до пошуку поплічника за воротами Втраченого Раю. Та що поєднує непростих? Насамперед рішучість стояти на своєму й попри все захищати світло в найтемніші часи. “– Не спиш? – дізнаємося ми зокрема про Руслану. – Я так і знала. Сервус, колишня львів’янко. Чи то ліпше сказати “Хелло”… У янголів теж є погані людські звички. І не лише глобальні, як-от зчепитись за владу над світом, колекціонувати душі чи силою спробувати загнати когось до раю або пекла, звісно, заради вищої мети. Є й цілком побутові: навіщо завжди вмикати мобільний на гучний зв’язок. Хоча… янголя мені в подруги дісталося точно нетипове. Зрештою, як і подруга-упирка Інка. Вона давно вже забила на віковічне правило: таким, як вона, потрібні запрошення для того, щоб переступити поріг чужого помешкання (правда, вона нахабно переконує, що то ми з Адкою навчили її переступати через правила). Тому в Адчину квартиру Інка заходить без проблем. й без запрошення. Хоч і вперше. І це може здатися дивним, адже товаришуємо ми не один рік. Але це не дивно. Це в стилі Ади. Опікуватися молодшою сестрою означає берегти від спокус”.

Дженні Ґодфрі. Список підозрілих речей. – К.: BookChef, 2026

“Є ціле покоління мешканців півночі, чиє дитинство було затьмарене вбивцею Пітером Саткліффом, – згадує авторка цієї книги. – Один з моїх найяскравіших ранніх спогадів – це день, коли його спіймали, і коли виявилося, що мій батько знав його. Я досі відчуваю шок від того, наскільки він зблизився з моєю родиною. Ця книга – данина пам’яті жертвам, тим, хто вижив, і тим, хто тепер уже дорослий, серед яких і я. “Список підозрілих речей” – це мій любовний лист до Землі Божої”. Таким чином, “Список підозрілих речей” Дженні Ґодфрі – це щемлива і водночас напружена історія про кінець дитинства, силу дружби, важливість спільнот і про те, що іноді справжні монстри ховаються не в заголовках газет, а за сусіднім парканом. Чи готова Мів дізнатися правду, яка назавжди змінить її світ? Хай там як, але поки дорослі замикають двері на всі засуви, діти починають полювання. Школярка Мів бачить, як страх змінює її місто: вулиці порожніють, мати раптово змінюється, а батько ховає очі. Країною шириться тінь “Йоркширського Різника”, а поліція безсила. Але там, де дорослі бачать глухий кут, Мів та її найкраща подруга Шерон бачать місію. У блокноті вони починають вести “Список підозрілих речей”, фіксуючи кожен дивний погляд сусідів, кожен запізнілий прихід додому чи незвичну поведінку знайомих. Те, що починалося як наївна гра в детективів, швидко перетворюється на небезпечне занурення у світ дорослих секретів. Виявляється, що в маленькому містечку майже кожен має що приховувати, а підозрілим може бути навіть той, кому ти довіряв усе життя.